♥ ♥ ♥
Не я сумую – се… осіннє листя,
Прощаючись, прощає і… пливе.
Правічні верби мавками здалися.
Їх осінь зачепила за живе.
Не я страждаю – плаче лебедиха:
Того не стало, хто не одлюбив.
Тривожно їй зима у спину диха.
І був би вирій… І життя… Якби…
Ячать душі шматочки, ніби чайки.
Несе їх
легіт, буря, течія.
Хоч вибухнула, та… я не прощаюсь,
Бо та вербичка-мавка, чайка – я…
(Любов СЕРДУНИЧ).
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Так воно і є, і це мрія та бажання. якщо не кожного свідомого українця, то більшості. Бо ворог прийшов у нашу домівку і вбиває нас у нашій хаті, на превеликий жаль
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
у Вас 
0
