А ти, мабуть, й не пам'ятаєш,
Хто жив у кам'яницях тих.
Милуєшся красою,щиро вітаєш,
Дух ще у них живий, але затих.
Уламки мурів, бійниць та дзвіниць,-
Надбита вщент душа сучасного естета.
Сміються, у щилинах, тіні забутих лиць,
Надломлене перо в історика - поета..
Величною окрасою живили страх,-
І захищали славно землі українські.
Палали стіни їх в страшних кострах,
А зараз залишились тихо-самотинські.
Надія жевріла іще у них до тебе,-
Хай залунають знову голоси людей!
Нехай же не поринуть вони в небо,-
Але сьогодні мертві, сплять серед тіней.
Сльоза,одна, іще, іще, одна упала,-
Щемлять у серці струни за красою.
Затоптана надія вмерла, домирала,-
Байдужість - смерть страшна з косою.
Не буде, мабуть, вже життя для замків,
Немає місця в серці для німих фортець.
Лишилась купка гордих, згорблених уламків,-
Та тліє вогник у душі та декілька сердець...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
