Знов падав додолу, сніжок блідолиций
Знов падав під ноги для вічного сну,
В убогій хатині, матусі не спиться -
Збирала єдину, в дорогу дитину
В чужу та жорстоку, в пекельну війну...
Морозом тріщала всю ніч завірюха
Скувала навколо озера й річки,
Лиш терпка, гаряча сльозина не стухла,
Від болю розлуки, прощання та муки
Що син там лишИться на вічні вікИ...
Серденько тремтіло, з грудей виривалось
Вуста аж завмерли на слові - "вернись"
Так підло, лукаво устромлене жало
Стравило всю душу, таку непорушну...
Скоріше б померти, піднятись у вись...
А там вже із неба, мов зірка померкла
На сина дивитись, о Боже прости
Життя не потрібне, ні раю ні пекла...
Не треба спокути! Дай сина почути!
Хоча б на хвилинку його віднайти...
Це наш спільний батьківський біль...І нести його нам спільно...І молитись за синів та дочок спільно...Вишукано і глибоко! Вібруєм спільно...Ось почитайте мій "Він на гібридній був війні", Ви ще ж не коментували цей твір.Мені цікаво...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
