Далеко до ранку… ще зорі, як бите скло Десь тризна голодна, мольба, чорнота ядуча. Ще жевріє в тілі невиннім крихке тепло, Ліниво чадіє в печі півзогниле суччя.
Знеможена мати, задушлива тиша, смерть, Що глипає хтиво у темні, заплакані вікна. На покутті свічка у мисці остання дерть І місяць у небі то спалахне, то зблідне.
«О люлі, синочку, мій янголе, спи, засни…» Не плакала більше, немала ні сліз, ні моці. Ввижалося небо і вічко пусте труни, Розп’ята Мадонна, прокляті дороги отчі.
…Коби ще до ранку, проз ніч перейти, коби… Ця безвість на голках… тіло також у глицях. У мареві – небо, а далі гроби, гроби… Заснула навічно…поруч – дитя в колисці…
Тяжкі рядки, як і ті страшні роки голодомору. Скільки безневинних людей полягло, а поміж ними і діти, які мали вирости, змужніти і поповнити ряди правдолюбів, патріотів України. Україна була більмом царській, радянській і зосталася теперішній Росії. Царство небесне всім погибшим! Вічна їм пам'ять!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!