Позаростали стежки-доріжки.
Позаростали стежки-доріжки,
Там, де ходили милого ніжки.
Позаростали зіллям-травою,
Де ми любились, милий, з тобою.
Нам посміхались місяць і зорі,
Щиро вітали у рідному морі.
І нам здавалось: буде - навіки,
Повнитись будуть радістю ріки.
Та лиш ті, що «дарують свободу»,
Кинули в край чужого народу.
Месників куля вразила в груди –
Пісні твоєї більше не буде…
І всі доріжки позаростали,
І мої коси сивими стали.
А на могилі, в угорському краї,
Вітер про волю пісню співає.
І їх тополя віття схиляє,
Коренем тисне, серденько крає.
Згляньтеся, люди, будьте вже пильні,
Більше не множте купи могильні.
Додав: iakhnevich (27.01.2016)
| Автор: © Галина Яхневич.
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : Так воно і є. З дитинтьва навчена дякувати ГОсподові за все, що мают. Та війна дала зрозуміти, що це потрібно робити щомиті...
virchi : Твір наповнений світлом, як молитвою за те, що багато хто сприймав як буденність, але тепер – як подарунок. Прості слова набувають сили, коли за ними
virchi : Який милий і світлий вірш! Після всіх важких тем про війну та біль - тут відрада (не в мінус іншим віршам про страждання народу!) . Ви створили
virchi : Так, маєте рацію. На відстані усе інакше, але справжній біль і страждання - тут, на Батьківщині