Я, Яхневич Галина Семенівна 1948 року народження, народилась на Житомирщині, закінчила Шуляйківську середню школу, Чернівецький Державний Університет і працювала в різних місцях Івано-Франківщини, мандруючи за чоловіком. Я працювала в селах Чортовець, Балинці, в місті Солотвин і в Городенці, де проживаю і зараз. Все життя я щось писала: віршики, сценарії свят, поздоровлення,все, що потрібно було для роботи, свят, Ювілеїїв, але не збирала – роздавала, хто просив. Коли серйозно зайнялась вивченням Біблії, Слова Божого, почала писати вірші на славу Господню і вже їх збирала в зошиті.
Поезія моя різножанрова. Кілька років тому назад, я проснулась вночі і йшли такі легкі, гарні дитячі віршики, але полінувалась встати і записати, а вранці нічого вже не пам’ятала. Слідуючої ночі я проснулась знову і знову ішли вірші. Я записала 3 українською і 3 російською мовами. Було зрозуміло: маю писати двома мовами. Так і є. Я не задумуюсь, якою мовою писати, якою іде, такою пишу, тому твори мої написані двома мовами. Я не називаю себе поетом, а що є на серці, те передаю людям. Як комусь принесе хвилини радості, чи приведе до роздумів, на добро і спасіння, то я буду щаслива.
Був Ведмідь найстаршим в лісі.
Й горобці тремтіли в стрісі,
Як Ведмідь той прокидався,
То весь люд лісний здригався.
На прийом – всі, по одному,
Несли щось для нього з дому.
В році, кожної півчверті,
Несли гроші у конверті.
А як би хто забарився –
В чистих водах би не вмився.
Йдуть додому вовки-браві
Й шкіру друть, як на забаві:
Насміхаються, здирають.
Ні, жалю вони не мають,
П’ють, гуляють і царюють –
Навіть в вус собі не дують.
А шакали в охороні:
Чи то в спальні, чи в салоні,
Разом з ним і в туалеті –
Знають всі його секрети.
За ним слідом їх машини
Вдень, вночі і щогодини.
Хоч Ведмідь і сам бурмило,
Серце страхом все ж щеміло.
Назбирав багатства стільки,
Що не знає того: скільки.
Там і сльози є вдовині,
І яєчка горобині,
І останні палянички,
Що забрали у синички.
Там усе, що можна взяти –
Не вміщається у хаті.
Він поклав собі комори
І складав там людське горе.
А над Богом насміхався
І безбожником він звався.
Ось, в руці, тут – моя сила!
А голівка моя мила –
Вона розумом напхана,
Моя люба і кохана!
Сам собі я є владика!
Влада й міць моя велика!
Кого схочу, - покараю.
Когось, може, і прощаю.
А Бог дивиться й сміється:
Почекай но – все урветься!
Ось залишиш ти хороми
І машини й охорони –
Не візьмеш собі нічого,
Що надер із люду Мого.
Був ти голий, що несешся?
І туди ти й повернешся,
Де ти вибрав собі бути,
Що любити, кого чути.
Раптом дерево упало
І Ведмедя розтоптало,
І його всю охорону -
Його величі корону.
Хто б не був ти, маєш чути:
О, ні! Суду не минути!
Кожен прийде до престолу
Без убрання, чисто голий.
Всі діла його - з ним разом,
А гріхи, як та проказа,
Не сховаєш, не прикриєш,
Хоч все знаєш і все вмієш.
Десять днів читали вирок
І дібралися до нирок –
Сокровенні таємниці
Підняли, як з дна криниці.
- Хоч одне щось добре маєш?
Жаль, це слово ти не знаєш.
То ж, прийшли пекельні слуги,
Щоб віддати всі заслуги.
По - під пахи підхопили –
Він кричав тоді щосили:
О! Прости, Великий Боже!
Я був певний, що все можу,
Що Тебе ніде немає,
Раз мене ти не караєш.
Бо я сам судив народи
Й не питав у тебе згоди.
Я не хочу в пекло, Боже!
Поможіть мені, хто може!
Полетіло гучне ехо,
Бо вже смажилося «ЕГО»,
Знемагало без водиці:
В тих місцях нема криниці.
Сморід, спрага до нестями,
Скрізь пече, горить, вогнями.
А вогонь, мов вибухає,
Тіло й душу наповняє.
Порятунок де? Немає!
Так з гріхом душа страждає;
І не день, не два – навіки,
Пам'ятайте, чоловіки!
Кликав Бог його – сміявся,
А над Божими – знущався.
Зрозумів безбожний Сидір,
Що недобрий його вибір,
Та не може повернутись.
Хто в гріху, така їх участь.
Всі гріхи свої віддайте,
В пеклі в муках не страждайте!
Сам Господь платив за волю,
Щоб ви мали добру долю.
Поки трішки ще є часу,
Згадуй часом казку нашу,
Не гордись, не величайся,
А до Бога наближайся.
В серце ти поклич Ісуса,
Відвернися від спокуси.
Їй не дай у серці місця,
А прийми благії вісті.
Будеш жити в мирі, в щасті,
І в достатку, і в багатстві.
ПРОБУЖДЕНИЕ.
Данила, всеми уважаем,
Богато жил, всех поучал.
Во всех кругах он был желаем –
Поклоны всюду получал.
Богатый, сытый и влюблённый
В свою персону донельзя,
Пришёл хмельной и полусонный,
Легко уснул, закрыв глаза.
Ему приснились врата ада:
Тянуло силою туда –
Кричал, ругался: «Мне не надо!
Уйдите вон! Мне не сюда!
Известный всем я и достойный,
Хороший, важный человек!
Живой ещё и не покойник!
Уйдите вон! Какой там грех!»
Откуда-то – река большая
Зверьём зубастым вся кишит.
Напротив – видел двери рая.
Над ней – прекрасный мост стоит.
Красивый, кем-то переброшен.
Бочком, все люди в рай идут,
С трудом, стараньем – узкий очень,
Проходят в очереди путь.
Тому дорога, кто весь в белом,
Свою одежду кто омыл,
Спасение он принял верой –
Иисуса в сердце пригласил.
Немногие идут беспечно
С ветвями пальм в своих руках.
Они проходят прямо в вечность.
Господь встречает их в дверях.
Других – хватают крокодилы,
Кровавый празднуют все пир.
Искать не будут там могилы –
Уже забыл их праздный мир.
С него сорвали всю одежду:
Зубами рвали на куски,
Бежал и плакал, звал в надежде.
Казалось, был уж без руки.
Ему всё время удавалось
Уйти от пасти роковой.
Внезапно, громкое сорвалось:
«Спаси меня, Иисус, родной!»
Проснулся. Весь был мокрый,
Испуганный, ещё кричал,
Реку с огнём и злые морды
Повсюду в доме он искал:
Кругом в квартире, и в комоде;
Шкафы, подряд все, открывал –
Казалось, слышит вновь там, вроде,
Зубов стучащих дикий вал.
Проверил всё он на балконе,
С кладовки выбросил весь хлам.
Держал головушку в ладонях,
Дрожал ещё. Жил в доме сам.
Когда пришёл в себя, уселся
В богатом кресле у окна,
Потом всё снял, переоделся,
Но белой не была она.
Осталась тяжесть. Словно камень
Давил его и жёг в груди.
«Иисус, Ты есть! Ты – выше знаний!
Тебя не смог приобрести».
Посмел во сне я звать Иисуса?
Конечно, Он остановил…
Толкнул. Я вовремя проснулся –
Ужасный сон не погубил.
Живу, не стану твари пищей!
Прости меня, Господь Иисус!
Прости! Я понял: бедный, нищий –
В грехах своих я признаюсь!
Ничто богатство, что без Бога.
Оно – ненужный сор и хлам,
Бесцельная, во зле дорога –
Мученье, смерть приносит нам.
А жизнь, есть гонки без надежды.
Покоя нет в самом себе.
Гребём всё, ссоримся – невежды,
Спешим, чтоб сгнить в сырой земле.
Прости! О, Господи Иисусе,
Лишь Ты – Единый, Вечный, Царь!
Прости меня. Я так измучен…
Мне дай Твой драгоценный дар –
Божественный Твой мир спасённых.
Его не купишь – нет нигде!
Любовь сердец преображённых
Ты дай несчастному и мне!
Моё вот это всё богатство
Любви и мира не даёт:
Грех, разврат, обман, и пьянство –
Душа моя болит и жжёт!
Господь, колени преклоняю!
Великий Царь, мой Властелин,
Величие я оставляю –
Достоин славы Ты Один!
Спасенье, радость, мир – без платы,
Даёшь Ты грешнику всё в дар.
Всегда Ты любящий, богатый –
Навек стань в сердце моём Царь!
Святой Твой мир я принимаю
И дар Отцовский – благодать.
В крови Иисуса оживаю,
С Тобой я буду побеждать!
Да будешь вечно Ты прославлен,
Святится Имя лишь Твоё!
Великий, Милующий, Славный,
Ты – жизнь, спасение моё!
З насолодою прочитала обидва вірша, але мушу Вас попередити, що на сайті можна друкувати, особливо на головній, вірші тільки українською мовою, а на форумі - іншими мовами. Ваші автобіографічні дані мене вразили тим, що вірші приходять, як і до мене чи вдень, чи вночі, і залишається їх тільки записувати, і дещо відкоригувати. Наснаги!
Щиро вам дякую за увагу, коментар і пораду. Колись виставлю Афоризми "З Божої криниці", то не встигала записувати, бо обід готувала, і лиш взялась до роботи, знову руки витираю і записую. То Божий дар. Слава Господу.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
