МАНКУРТИ

МАНКУРТИ
В соцмережах вірш публікувала
Про моє село, найкраще з сіл.
Серед тих, котрі уподобали,
Був і москвомовний Олексій.

– Харашо как, Любушка! Любаша, 
Ета ж мая родіна мала! –
Й пише: «Нічєво нєт в мірє краше!»…
Хто ж любитель цей (здаля!) села?

Як заходжу на його сторінку –
Мамцю рідна! Це ж Олекса наш!
Односелець! Поруч з ним – і Нінка!
Вже – «Нінель»!.. Скацапилась й вона!

Думаєте, може, десь в Сибіри
Доля завела, тому й – «їзик»?
Зовсім ні! Години їм чотири
В рідний край їзди, але… «прівик…

Панімаєш, здєсь – работа, дєті…»…
І пішли-поїхали «плюси»…
Ви ж якого «міра» там адепти,
Якщо ТУТ навіть не був твій син?!.

Як же скоро ти її забувся,
«Родзіну малу»: Село святе!
Мову материнську, цього бусла,
Вулицю, краян – ти зрадив теж!

Ой Олексо!.. Боляче як, прикро!
Хто ж тобі ще, друже, дорікне?..
«Нам своє робить!»! Тож сльози витру
Й можеш стерти з «друзів» і мене,

Якщо річ така – не до вподоби.
Проти шерсті – це не просто вірш.
Що від серця – не тримаю в сóбі:
Є манкурти – будуть війни вік!
(© Любов СЕРДУНИЧ)