Ті вовки ніч скорботою зігріли... А ви? Ви бачили луну? У душу тінь студжену попросили, думки ліниві вирвою в труну, і цех ливарний у садку відкрили…
А в зорях час у круговерті Начал жіночого вогню. Та разом до дірок затерті Молитви щему додають, Тікають числа, мруть моменти…
Збіговисько світів в одній хатині. Щось має право на життя, Щось вмерти має в тій хвилині, Коли з’явилось з небуття. А серце битись має в кожної людини!
Не бачу шляху я до мрії, Котру здобули боячись Голодного, скаженого месію, Що вас веде «по головах» кудись.
Ті судження ,вовки в овечій шерсті, Століттями лиш зійдуть нанівець. А шерсть овечу доти нести Зможе буть- хто, хоч ченець. Може світло Вам возне́сти?
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
