«Нація, яка не пам*ятає свого минулого, не має майбутнього» У Черчіль
= П А М * Я Т Ь =
1
Відлітають літа…Відшумлять,
Метушливо штовхаючись, в вирій
Та в свідомості лишать пунктири
Див, що з світом услід гомонять.
В візерунки вдивляюсь руки :
Слава Богу, -молюсь, - слава Богу,
Що, мандруючи, й сам по дорогах
Пам*ять все ж не втрачав за роки.
В споконвічному колі життя
Спрагло прагнемо хліба і миру…
Та романтик, закоханий в ліру,
Ловить звуки і пульс майбуття.
Ці глухі та німі ці часи
Обпікають, зізнатися мушу,
Геть вразливо і руки, і душу,
Розгубивши хвилин голоси.
Ностальгією, скажуть пече,
Закортіло на сповідь з похмілля…
Це ж облуда із вуст та свавілля
Із закритої клітки рече !
У пітьмі манівцями бреду? –
Маю все я для зору і слуху :
То ж у глиб території духу
Свою мудрість у гості веду.
Кануть в*язні майна в забуття –
Первозданність спорхне відгомінням…
Як пізнаємо власне коріння,
То повернемо цвіт до життя.
2
У процесах борні й перемін,
Дозрівання, шукань, гартування
Карбувались свої вподобання,
Світоглядність, мораль, вдачі дзвін.
Отже, висновок роблю відтак :
В проторівні , у крові народу,
У свідомості склалися коди,
Що різнять нас від схожих ознак.
Хоч судити про це не берусь _
Хай вже вчені досліджують гени :
На стосунки і смаки з арени
Покоління я свого дивлюсь..
3
Примостився на призьбі дІдок,
Мабуть, варто з сторіччям вітати,
Під піддашком і стріхою хати,
Приймаком яка вперлась в горбок.
З очерету зіпрілого дах,
З глини – стеля й низесенькі стіни…
Щось там шамкає старець про зміни :
Це не так, те не так – всьому крах.
Власне, мотлох лежить горілиць…
Лиш всміхаються й досі до сонця,
Наче очі, маленькі віконця
Промінцями блакитних зіниць.
Геть струхнявіли з часом на тло
Із берези, з ялини, із грабу
Всі одвірки, всі лати й варцаби,
Порохном обдаючи чоло.
І чого там ще тільки нема? –
Павутиння обсіло горище,
Сіре сіно та діжка без днища ,
Глек і горщик звисають дарма.
Спробуй в хату таку лиш зайти :
Наче жінку вдягнули в намисто,
Попрасовано, прибрано – чисто,
Від ошатності сяють кути.
На стіні в рушниках образи,
Фотографії предків та діток,
Квіти, книги, блокнот для поміток,
Стіл і лавки прості з рогози.
4
Це ж від пращурів вітер відлунь
Залишився у мисленні й вроді :
Сивина у смарагдах природи –
На калині відбілений лунь.
З давнини повернувся монарх
В двір квітучий…Чи тільки здалося?
Вітер теплий куйовдить волосся –
На хвилинку здрімнув патріарх.
Пальці всохлі від корчів звело
І зіниці не сині, а сизі,
Роговиці потонули в слизі
Та у зморшках суцільних чоло.
Наче символ минулого вгруз :
Ребра з воску приховує майка,
Черевики із кирзи, фуфайка,
На вершечку – дірявий картуз.
Оголилися зуби – пеньки :
Незбагненним стає виживання…
Та набожне збагнеш притягання,
Як всміхнеться комусь залюбк
Фіолетові ясна – драглі,
Що своє відбули вже під титлом,
А єство випромінює світло –
Вірогідно, із зір взагалі.
На труху порозтрушує рух
Це без луб*я, сухе і горбате ?
Доторкнешся – на перли багате,
Бо козацький живе у нім дух.
5
Ну , а поруч будується дім :
Не будинок – справжнісінький замок,
Хоч проект є – без будь – яких рамок ,
Так на поверхів п*ять ( може й сім ).
Капітальний : з цеглин , камінців,
З кутників, з арматури –з заліза…
Під візит відкривалися візи,
Щоб чужинських доставить « спеців».
Навіки будувався –міцний…
Підприємливі правнуки й внуки
Відстебнули шабашникам « штуки»,
Щоби рай свій створити земний.
Власний парк на ділянці, мов лан,
Та басейн із альтанками й садом,
З чередою скульптур, виноградом…
А навколо бетонний паркан.
Метушня та возня день при дні :
Грюкіт -стукіт із гулом місцями,
Заполонено простір майстрами –
Тих людей, як в лісах комашні.
Щось не ладилось інколи там –
Матюкання із сленгом та сварка;
Вся увага в розмовах –аж жарко! –
Лише похоті, злу й «баришам».
Часом вип*ють по чарці таки,
Хриплим ревом тоді – не піснями,
Струсять в сутінках зорі з лугами,
Ніби виють в байраках вовки.
6
Стала просто ось так чи для втіх
Молодь вголос з ділком жартувати :
-У хоромах тобі панувати,
На життя, отже , скаржитись гріх.
-В королівське проси обійстя
Ще незайману юну дівицю –
У інтимах палку, білолицю,
Щоб струснула твоє завзяття.
-Возвеличим тебе у панки –
Будеш з Богом тоді говорити
І навколішках прощень просити
За свої та за наші гріхи.
-Не поштивість…Та стверджую я,
Що людині не треба багато :
Хліб насущний, тепло у кімнаті,
При здоров*ї дбайлива сім*я.
-То ж увагу зверніть на луги,
На мелодії птиць стоголосих
Чи на музику барв в чистих росах –
Скільки маєм бентег навкруги.
-Досконалість ц ю вирізьбив Бог,
Щоб ми нею змогли мандрувати,
Щоб навчились її зберігати,
Повертаючись в Отчий острог.
-Техногенний звершили Ви світ,
А за душу не хочете дбати…
Варто нам надбання шанувати,
Щоб з плодами вертатись на звіт.
7
-Де ти взявся, розумник такий?
Харч жуєш наш, а молоді гадиш…
Ось в лікарню назавтра попадеш,
Той відмітим, який ти святий.
-Достовірне для тебе лиш те,
Що за правильне сам ти вважаєш –
У маразмах торішніх витаєш,
В лабіринтах, де цвіль лиш цвіте.
-Де ти, старче, таке прочитав ?
Слів дотепних з газет нахапався
Та на враження хибні піддався?
Може, травми твій череп зазнав?
-Та яка там освіта для нас :
Революції, сутички, війни,
Холод, голод, розруха постійно…
Кожен мислив, як вижить в той час.
-Досвід мій на нелегкім путі-
Із минулого мудрості злети;
Телевізор, журнали , газети,
Десь підчитую книги й статті…
-Засліпила омана, мабуть?
У варняганні слід популізму…
-В протиборстві добра й егоїзму
Відшліфовує вік свою суть!
Дід у відповідь довжить їм : -Ет!
Хіба вміли колись Ви любити?
Це в мені ще продовжує жити
Українець і справжній поет.
8
-Не дідусь, а в театрі артист –
Ще живе допотопним мірилом!
А повчати йому, бач , під силу ,-
Глузували, здіймаючи свист.
-Струмінь плазми, солярні поля,
Хід енергій скалярної хвилі…
Вам здається, що стали всесилі,
Підкоривши планету Земля?
-Вам вклонилась мета у Бутті?
Перемоги над часом здобуті? –
А своєї не знаєте суті ,
Не впізнавши себе в суєті.
-Лиш інстинктам, бажанням, чуттю
Вміли голови низько схиляти –
Від істоти вчитесь існувати…
Та чи вміли радіти життю?
-Чи цікаво про кміть Ваших доль?
Білий світ – найвеличніша сцена,
В нім довершене все та красенне
І вготована кожному роль.
-Та таки прагматичний цей світ,
Він диктує свої нам умови :
Обійдемось без міфів та мови –
Не лишився б порожнім живіт !
-Легко нищити цвіт чи перо –
Важко виростить хліб та дитину,
Дуже просто образить людину –
Надто трудно вчинити добро.
9
-Ось, наприклад , в селі толока ,
Всі зійдуться: рідня та сусіди,
Не заради грошей чи обіду –
Це ж для помочі дружня рука.
-Хтось солому вантажить на віз,
Хтось дилі дерев*яні лаштує,
Той вже дах потихеньку майструє,
Той водичку у бочці підвіз.
-Замісили із глини заміс,
Обкрутили в болото деталі,
Обмастили, зрівняли, а далі
Остов хати до вечора й зріс.
-А бригада сільська на очах,
(Люд стрічався й між нас майстровитий,
Хоч не завжди зігрітий та ситий)
І закріпить, і вивершить дах.
-Лише в сутінках сядуть за стіл :
Довжелезний – на всеньке подвір*я,
В мерехтінні далеких сузір*їв
Гомонять про врожай та набіл.
-На братерство барилко вина,
Їжа теж красувалась не густо –
Картоплини та кисла капуста ,
Йшла по колу в нас чарка одна.
-Доки місячне світло вгорі,
До ладу ми співали й сміялись,
В жваві танці в дворі збавлялись,
Жартували хмільні до зорі.
10
-Час новий за подвір*ям назрів :
Маєш гроші – все зможеш купляти…
Може шаблю булатну придбати,
Щоб рубати ти зміг ворогів ?
-Набудуєм в лугах вітряків
І татар, і коней, і гармати…
Будеш з ними щодня воювати,
Раз на старість зненацька здурів.
-Таїну підкажу вікову :
У дорослих і висновки зрілі…
Головне, щоби Ви не змаліли,
Переходячи в якість нову.
-Цілий день обробляючи лан,
Нароблялися каторжно, звісно,
Та в народній кохалися пісні –
Хоч не вчились, а мали талан.
-Чи як з поля везло нас лоша,
На весіллі, в свята – вечорниці
Веселились від сіл до столиці –
То не плоть, очищалас ь душа.
-Ви про нами спотворений світ ?
Та зліпили таким його люди :
Мимохіть прагматична облуда –
Не до Вічності гідний політ.
-Бо природа в стосунках з людьми,
Наче мати, сувора й правдива,
Прорахунків не терпить – жде дива,
Помилки ж допускаємо ми.
-Одчайдушно- серйозна, як страж,
Що пильнує мораль й ідеали :
Не вторгаючись в мріїв причали ,
Проганяє із долі міраж.
11
-Що дарма теревенить з старим?
Про матерії вищі лепече…
Тут не знаєш, як вижить, до речі,
Як вгодить мафіозі крутим ?
-Наче кров це, бальзам, живокіст –
Ми у спільне єднаємось в Слові,
У обрядах, легендах та мові,
В них скарби дорогі – це наш зміст.
-Ну, а якже без віри й надій?
Протилежне – завершення циклу..
Ми не каятись – скаржитись звикли
На руйнацію влади й подій.
-Це ж дідівські традиції й стиль,
Їх натура, їх риси та віра –
Є в майбутнє з минулого ліра,
Ніби човен у бурю між хвиль.
-Якщо житиме корінь проте,
Буде древо з плодами для змички…
-Із коріння збуяє лиш дичка…
- Як защепиш, черешня зросте!
-Шанс упустиш – нема вороття :
Якщо в нації пам*ять загине,
Нас сильніший , як слабших, поглине –
Час опустить невдах в небуття.
12
Ось такий собі мудрий цей дід!
Ніби сам розмовляв я з собою…
Та чи буде відчутий юрбою
Рок приречень, що зітре наш слід ?
"Шанс упустиш – нема вороття : Якщо в нації пам*ять загине, Нас сильніший , як слабших, поглине – Час опустить невдах в небуття." Чиста правда. Сподобалось!
Гарно, пане Миколо, а особливо мені сподобалося, як Ви змалювали сільську толоку! Це мені нагадало післявоєнні роки і дуже зачепило за душу. Дякую Вам за поему. Шасти Вам! Із святом Дня Незалежності! Слава Україні!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
