Бог створив людину та пустив по світу, Волю дав і розум, сонце та освіту. Все Бог дав людині для її почину, Жінку створив гарну, сильного мужчину. Якось людські органи зібрались на нараду, Яке місце кому в тілі і яку посаду. Хто людиною в житті буде керувати, Хто свідомість та здоров’я буде вартувати. Мозок вимовив: «Шановні, що незрозуміло? Керувати буду я - вести людське тіло». Адже я знаходжусь в тілі – зверху, в голові, Всі команди для вас всіх тільки мозкові. Серце вигукнуло: «Ні, дайте мені вести, Я мотор, а без мотору – тіло не завести. Якщо я не заведусь, то вам всім пропасти, Навіть, якщо я охляну, то всім занепасти. Руки вдарили по столу: «Що ви без нас варті? Ви б загинули без рук на самому старті. Заробляєм ми на хліб, та всіх вас годуєм, Ми щасливе майбуття для всіх вас будуєм». Ноги виструнчились враз і всім заявили: «Не хваліться, бо без нас, щоб ви всі робили? Адже ми вас всіх укупі носим по Землі, Вас усіх, якби не ми - стерли б мозолі». Дійшла черга і взяв слово дітородний член: «Не хвалюсь я, що я в тілі наче феномен. Але всіх вас разом з тілом - без мене б не було, На Землі б без мене все - бур’яном поросло». «Все, що ви сказали тут, друзі - недоречно, Керувати буду я і це беззаперечно. Не товчіть тут свою правду, наче воду в ступі», Обізвався десь тихенько кволий отвір в дупі. Ха-ха-ха – розлігся в тілі гомеричний сміх, Сміх трусив всі органи з голови до ніг. Всі сміялись з отвору та з його бажання, І ніхто не думав про якісь страждання. Отвір сміх почув цей і дуже розізлився, Та образився на всіх - взяв і затулився. І сказав неголосно – я вам всім докажу, Хто тут правий, я чи ви – скоро я покажу. День проходить, другий, третій наступає, Тіло все від болю, від страху потерпає. Першим здався гордий, вільний джентльмен, Впав, як гнила гілка дітородний член. Легені враз зомліли та стали задихатись, І тихо почали з життям своїм прощатись. Печінка свіжу кров не в змозі виробляти, Язик замовк, а рот себе - не силах роззявляти. Ще трохи щось там мозок клітинами ворушить, А серце вже ось-ось сморід гнилий задушить. Але звертається до мозку серденько крізь силу, Скажи найголовніший: «Навіщо ж нам в могилу? Вмикай свої нейрони, шукай для всіх спасіння, Проси у Бога в небі на це благословіння». Відповідає серцю мозок: «Не можу це зробити, Десь встиг я розум свій в борделях розгубити. Речовини не вистачає – ні сірої, ні білої, Нема реакції ні каплі, навіть запізнілої. Та вихід бачу непоганий - я з цієї справи, Наш отвір в дупі – хай нами править. Здаю позицію свою – так хочу жити, І вас я закликаю – йому служити. Вже скоро вибори – за нього голосуйте, Живіть собі в лайні і не мудруйте». Мораль така в цієї байки, що мозку як нема, То не життя у органів, а смітник чи тюрма. Тому шукайте органи, щоб вести тіло, Найрозумніший мозок, щоб керував уміло. Якщо такого не знайдете, то отвір буде правити, І вам довіку, до смерті плечі не розправити. Без отвору також не можна і всі це знають, Але розумні люди тільки в дупі його тримають.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1837 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
