Коли в душі бурхливі гори-хвилі
І сонце відмовлялося світить ,
Коли дощі всі паростки поїли,
Він все ж писав, не міг інакше жить!
Він бачив всі страждання і тривоги
І все оце лилося на папір,
Тиран зі сходу, кров'ю лив під ноги
Народу нашого, немов старий вампір.
І витирав усі його писання,
-Брехня, брехня, такого не було!
Буржуйна маса ,крапка для повстання!
Їх нищилось! Колгоспом зацвіло!
Та “буржуїв “ в колгоспи не приймали,
В них забирали залишки зерна,
В утробах не народжені вмирали...
Проклятий рай! Советська сарана!
З'їдав усе, голодний тридцять третій,
Мільйони гинули, поет про це писав.
До смітника!- кричав ворог упертий
І до людей цих книг не допускав!
Та час прийшов, і правда заясніла,
І колить очі злOдіям Кремля,
А змій у судоргах звивається і мліє,
Здригнулася притоптана земля!
Поет писав, поет і досі пише!
Бо що було, землею не прикрить!
Вона минулим дихає сильніше,
Проснулася і правдою гримить!
| 
у Вас 
0
Дякую за коментар.
