Лист нащадків Запорожців до Москви.
Страху Божого шукаю.
Дивлюся – нема.
Чи то демони? Не знаю.
Чи може чума?
Треба ж так завдати горя
Усім на землі?
Люті, злоби – ціле море!
Ще більше брехні!
Ран, і сліз, і крові ріки.
Сиріт і калік,
І скаліченим навіки –
Загублено лік!
Як ви можете, катюги,
Брехати з трибун,
І творити Гітлер’югенд –
Баранів табун;
Щоб кинути у народи,
Людську пити кров?
А за вбивства – нагороди,
Вбивати щоб, знов!
Не відмолиш, не відмиєш
Зла, що ти робив.
Тож, покайся, бо зотлієш
За ту кров, що пив.
Хоч ти Бога не боїшся, –
Та на суд підеш.
Не підплатиш – не надійся!
Ніколи не вмреш.
Бо навіки та «розвага»:
Вам плата за зло.
Разом всі, уся ватага.
Ну, що ж, повезло…
| 
у Вас 
