Лист нащадків Запорожців  до Москви.

Лист нащадків Запорожців  до Москви.

Страху Божого шукаю.

Дивлюся – нема.

Чи то демони? Не знаю.

Чи може чума?

Треба ж так завдати горя

Усім на землі?

Люті, злоби – ціле море!

Ще більше брехні!

Ран, і сліз, і крові ріки.

Сиріт і калік,

І скаліченим навіки –

Загублено лік!

Як ви можете, катюги,

Брехати з трибун,

І творити Гітлер’югенд –

Баранів табун;

Щоб кинути у народи,

Людську пити кров?

А за вбивства – нагороди,

Вбивати щоб, знов!

Не відмолиш, не відмиєш

Зла, що ти робив.

Тож, покайся, бо зотлієш

За ту кров, що пив.

Хоч ти Бога не боїшся, –

Та на суд підеш.

Не підплатиш – не надійся!

Ніколи не вмреш.

Бо навіки та «розвага»:

Вам плата за зло.

Разом всі, уся ватага.

Ну, що ж, повезло…