Відізвався мій коханий.

Відізвався мій коханий.

NEMO:
- Я пішов від тебе, мила,
Бо стомився...
Ти віршем мене поїла,
Я напився...
Заплітала дні у рими,
Начитався...
Музи, строфи-пілігрими,
Напитався...
Я пливу у світі прози,
Ще й грішу я,
Бо влилА такую дозу,
Що віршую...

- Чи ж то можна , мій коханий,
Коханням обпитись?
Любий, князю мій, жаданий,
Щоб аж насититись.

Мабуть, сеце твоє, милий,
Порохом припало,
Що ти став такий лякливий,
Що у світі мало,

Що поезію кохання
На прозу міняєш
І, як злодій, без прощання,
Від мене втікаєш.

А гріхи свої таємні
Лиш тепер ти важиш.
Та одне мені приємно,
Що з римою кажеш.

Може, ще не все пропало?
І ти повернешся?
Коли серце віршувало,
то ти ще проснешся.

І зі сну гріха, омани
на крила здіймися,
І до мене, мій коханий,
Швидше повернися.