Невже таку бажали ми Європу –
Де нищать наші цінності людські?
Де люди вірять бісу, а не Богу, –
Вподобавши тяжкі содом-гріхи…
Де правлять нами – корупціонери,
Де п’ятий рік – не визнана війна.
Де в злиднях ходять ті пенсіонери,
Що працювали все своє життя.
Не бачиш, чи не чуєш, Україно,
Як від свавілля стогне вже земля?
Невже дарма, рідненька Батьківщино,
За тебе гинуть воїни щодня?
Чому мовчиш, знедолений народе,
Де твоя́ гідність – хто її приспав?
Де віра в краще – прагнення свободи?
Чому ти проти зради не повстав?
Прокиньтеся! Благаю, люди добрі!
Що дітям ви дасте – яке життя?
Живемо ми – але не в тій Європі,
Де гідне та щасливе майбуття.
© Олександр Кобиляков
| 
у Вас 
0
