Зойк душі
Нарешті. Я дня цього чекав.
Через пів-століття зустрілися з тобою.
Зізнаюся тебе не зразу розпізнав
і враз життя покрилося журою.
В очах твоїх я бачив смуток
і в смутку тім й моя вина.
Вона ще зовсім не спокута
гірку я чашу випив не до дна.
Перед батьків твоїх могилами святими
я, голову схиливши, пробачення просив.
Не став я їм надійним сином
хоч поважав їх і любив.
Мені ти правду не сказав
зойком душі твої слова.
Я все життя себе картав,
але про це ніхто не знав.
Краса очей чарівно-волошкових,
що з ласкою й довірою дивились.
І дві коси важкі шовкові
не раз в житті мені наснились.
Тебе я добре розумію
давно вже спалені мости,
але здійснилась моя мрія
зустрів тебе й сказав прости.
Тепер просить тебе я мушу,
можливо в Храмі Божому колись
ти за мою стражденну грішну душу
тихенько й щиро помолись.
А я тобі зберу букет
із польових ромашок білих
і розгадаю долі нашої секрет
у самотніх буднях сірих.
Додав: ПЕРЕМОГА (06.08.2018)
| Автор: © Євген
Розміщено на сторінці : Українцям
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1472 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
leskiv : Совість завжди не була в пошані, особливо у важкі часи.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА