Самотність
Верба схилилася на став,
зоря в тумані десь блукає.
Як довго я тебе чекав,
душа тепла моя бажає.
А ти пішла, а ти не ждеш,
холодний вітер полем віє.
Самотність й сум не має меж,
душа від болю ціпеніє.
Душа стражда, душа болить,
хто це прожив той зрозуміє.
Наш світ жорстокий та треба жить,
про щастя й спокій кожний мріє.
Кому розкажеш про свій біль,
кому ти виллєш свою тугу.
Життя на рану сипе сіль,
як білий сніг по чистім лугу.
Пожовкле листя над водою
осінній вітер зриває лютий.
Тебе нема. Ти не зі мною,
та твою ніжність не забути.
Додав: ПЕРЕМОГА (19.01.2020)
| Автор: © Євген
Розміщено на сторінці : Українцям
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1264 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Ludmilka : Чудовий вірш!!! Дуже сподобалось!!! Дякую!
kraynyuk46 : Дякую за вірш, пані Таміло! Ваша правда, "кровосісі" нашої Неньки ще не перевелися, і чи переведуться взагалі. ***Вітаю з Новим роко kraynyuk46 : Дякую, пані Таміло! Вітаю Вас з Новим 2026 роком! leskiv : Дякую. Писала вірша, думаючи про міндічів(бліх) у нашій країні, які не дають Україні (Коту) нормально жити.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА