Цей вірш був написаний 30 років тому.
Я тоді й гадки не мав, які випрбовування чекають на наш народ.
Іще болять війни тієї рани
Не висохли ще сльози в матерів,
А вже нові "чорнобилі" й "афгани"
Пройшлись залізом по серцях синів.
Назавжди опустіла рідна хата.
Осиротіла праведна земля.
І вірить, і не вірить у це мати,
І до портрета сина промовля:
-Хоча б на мить, хоча б на мить воскресни,
Хоча б якусь нам вісточку подай,
Синочку мій, журавлику небесний,
До батьківського дому прилітай.
Весняний сад буяє білим цвітом,
Ласкаве сонце горнеться до ніг...
І як такому диву не радіти,
Та все це, все це тільки для живих.
Горить лампадки вогник невгасимий.
В скорботі тихо линуть ночі й дні.
Шепоче мати: "Синку, сину, сину.
О, як мені без тебе жить одній?
Хоча б на мить, хоча б на мить воскресни,
Хоча б якусь нам вісточку подай.
Синочку мій, журавлику небесний,
До батьківського дому прилітай.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
1
