А скоро знову Травень та радості нема – Весна у карантині, ще гірша ніж Зима… Нема посмішок щирих, у масках й дітвора, А сум вже душу й серце з’їдає крадькома…
Нема дзвінких маївок…сумують і кліщі, Бузок цвіте самотньо, не тішиться весні Бо одиноко в парку зустрів рясні дощі, Ще навіть парасольок не бачить, зовсім ні…
Невже так на балконах і Літо це прийде, В серця любов стежину отак не віднайде..? У масках навіть душі, стерильні та пусті, Обличчя без емоцій де почуття лихі…
Вже й люди скаженіють, забувши що живі, Світанки не стрічавши зачерствіли в пітьмі, В думках лиш лихослів’я та помисли дурні, Забули про молитву та про святкові дні...
Відкриймо храми в серці для Господа свого, Щоб світ зміг відродити й не спопелив його… Для радості серцями з’єднаймо почуття, Щоб не наслало Небо тернового вінця…
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1177 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
