Зраджені, сплюндровані по вінця,
Перекроєні на всенький білий світ,
Хто Ви, де Ви, браття-українці?
Скільки продаватимете цвіт?...
Вас морили голодом і трунком,
Розпинали, ґвалтували з відусіль,
А Ви всім поклоном і дарунком
Подаєте ницьма хліб і сіль...
Убивали, нищили, лобами
Зводили віками у труну,
А Ви далі пнетеся губами,
І смиренно терпите війну...
Доки Вам ще долю таврувати,
Тупцяти обабіч повсякчас,
Коли гине Ваша рідна Матір,
Знов синів ховаючи за Вас?...
Чорнозем ворушиться, здригає,
Ніби з відти хочуть встати ті,
Хто поліг за Вашу хату з краю,
Хто не зраджував цю Землю при житті...
Ви, мов не сім'я, немов чужинці,
То Вам мова, то Вам віра - яд,
Скільки можна ще плювати у криниці,
Скільки ще намарите завад?
Чи, хіба, у наймитах простіше?
Чи не найтепліший власний дім?
Аж судомить часом Ваша тиша,
І чекання, що Вам винні за щось сім...
Хочу працювати тут і жити
Не із тими, скиглять хто, волають,
А з упертими, хто знає гордовито,
Що рабів до Раю не пускають...
| 
та
у Вас 
0
