Вітаю Вас Гість | RSS

До головної/НОВИНИ САЙТУ | Реєстрація | Вхід

Чт, 21.11.2024, 15:38

Меню сайту

НОВИНИ

ПОЕЗІЯ та ПРОЗА

	- Вірші про солдат АТО і ООС
	- Музична скринька

ФОРУМ

ФОТОАЛЬБОМ

ВІДЕОАЛЬБОМ

АКТИВНІСТЬ

ВІКТОРИНИ/ТЕСТИ

Про сайт і правила сайту

Благодійна допомога на розвиток сайту

- моб. версія

Анумо знову віршувать! 05-07

На сайті всього: 20

Гостей: 20

Користувачів: 0

Пошук на "Анумо...!"

Категорії каталогу

Проза [1051]

Прозові твори друкуються тільки тут

Відеовірші [134]

Аудіовірші [49]

Українцям [2699]

Вірш-пісня [546]

Вірші про Україну [1482]

Вірші про рідний край [808]

село

Вірші про мову [270]

Збірки поезії, поеми [112]

Абетка [23]

Акровірш [32]

акровірші на форумі

Байка [108]

Загадки [15]

Верлібр [144]

верлібри на форумі

Елегія [51]

елегії на форумі

Історичні вірші [290]

вірші про голодомор, вірші про історію народу

Вірш-усмішка [999]

гумор

Вірші про сім'ю [402]

сім'я у віршах, вірші про батьків

Вірші про рідню [152]

вірші про брата, вірші про сестру

Вірші про жінок [663]

вірші про маму, вірші про дружину

Вірші про чоловіків [111]

вірші про батька, чоловік

Вірші про військових, армію [211]

вірші про захисників Вітчизни, про армію та військо

Вірші про Перемогу, війну [415]

Перемога, війна

Вірші про кохання [3388]

Вірші про друзів [715]

Вірш-казка [132]

Казка (проза) [29]

Проза для та про дітей [19]

Вірші для дітей [334]

Вірші про дитинство [323]

Вірші про навчання [59]

випускний вечір вірші

Вірші про професію [83]

Вірші про eмiгрантів [147]

Вірші в перекладі [708]

Вірші про свята [203]

Вірші про спорт [18]

спортивні вірші

Вірші про природу [1224]

вірші про квіти, вірші про ліс, вірші про дощ

Вірш-тост, вірш-привітання [121]

Для мене поезія - це [191]

Поети [275]

Поетична майстерня [51]

Оповідання, про поетів, творчість [24]

Релігія [316]

Щастя - ... [600]

Жінка - ... [263]

Життя... [4484]

Філософам [1308]

Громадянину [909]

Метафізика [157]

Опитування для Вас:

ШЛЯХ до ТВОРУ:


Вірші/статті
	Твори за тематикою	Українцям

ПЕНСІОНЕР

На півшляху свого земного світу
потрапив у похмурий ліс густий
і стежку втратив тінями повиту…
Данте Алігʾєрі

І

– «Не знав про що мені писати,
та тему підказав мені
цей ранок за вікном кімнати,
знайомий голуб у вікні.

Вдягнувся, вийшов на подвір᾽я.
Там рейвах березень здійняв
летючим голубиним пір᾽ям,
закоханим котячим «няв!».

Що ж, запалю, хоча й не варто,
що ж, усміхнуся напролом –
мені весна здалася жартом
за вже покинутим столом:

знялася біла скатертина
і звично споглядає люд
пляшки, пакети з магазина,
і казна що, бички та бруд.

Не надто тема урочиста,
вже краще – про зелений гай…
Але в гаях не дуже чисто,
сміття у голові збирай».

Так думав пожилий щасливець,
людина вільна від тепер,
з пенсіонерів – початківець,
чи неофіт – пенсіонер.

Піймавши облизня від влади,
не вдаючись до ескапади,
подалі владу цю послав,
ступивши до пенсійних лав.

Звичайно, ніде правди діти:
ще б трохи грóшей заробити,
та досить їх не набереш,
тож глибше дихай і пий фреш.

ІІ

Сьогодні в нього справ чимало:
пройшла зима, весна настала,
а там і паска на порі,
а там і літо на дворі.

До свята ніби днів багато,
та час могили прибирати,
протерти дорогий граніт,
і плитку, і лабрадорит.

Бо не за гóрами тусовка,
та марнославства замальовка:
мирянам страх, щоб все як слід,
для батюшóк, жнива й дохід.

Ну а маршрут йому знайомий:
старий тролейбус № 7-й
безплатний, бо ж пенсіонер,
(був добрий мер, на жаль помер).

Тролейбус, катафалк старечий,
такий, як ті, кого везе.
Новѝй – тут був би недоречний,
а цей, хоч кістки розтрясе.

Які розмови тут бували!
Який в салоні епос цвів!
Тепер мовчать, як у пеналі
мовчать огризки олівців.

Єдина пільга від держави,
їм безоплатний цей проїзд,
та вже нашіптує лукавий,
що знімуть, бо – тягар для міст.

Це перший рік його і круто
він відчуває в цьому толк,
коли запитує кондуктор
чи має проїзний квиток.

Знать ще не схожий на старого
і весело йому стає,
коли з блокнота шкіряного
своє пенсійне дістає дістає.

Хоч не в останнє і не в перше,
спостерігає, аж принишк,
оце нахабне і відверте
сидяче право молодих.

І туляться пенсіонери
в тролейбусові закуткѝ –
герої зниклої вже ери,
країни зниклої совки.

– «Міське – за містом кладовище,
в селі Гаразджа*, вихід ваш.»
– «Звжди туди всіх вас досвище
наш електричний екіпаж!»

Розговорила їх дорога,
«наш 7-ий» – шлях копитом рве…
Всміхаються і слава Богу,
тож «ще не вмерла і не вмре»!

ІІІ

Кінцева. Золотом іскриться
від сонячних сусальних бань
новозбудована каплиця
на чатах мовчазних зітхань.

А за каплицею – алея
могил загиблих вояків,
Героїв України, теї,
що кожен з них її любив

і з гідністю, аж до безтями,
за те й життя своє поклав:
за усмішку своєї мами
коли сказав найперше «мам».

*

– Ой чому ти почорніла,
чорна горобина?
– Я раніше червоніла,
як сестра калина.

Червоніла я від того
і в ночі сміялась,
бо козака молодого
юнка цілувала.

Цілувала, повертала
з дальньої дороги,
що до війська прямувала,
бо прийшли ворóги.

Ті вороги, наче люди
та нутро їх – чорне,
поцілили хлопця в груди,
ніхто не пригорне.

Як ховала мати сина –
калина зів’яла,
сполотніла в мить дівчина,
я ж чорною стала.

У вишивану сорочку
героя вдягали,
три кольори у віночку
на могилу клали!

IV

На цю алею без протекцій
живі і мертві разом йдуть.
Гучніше ніж в бібліотеці**
говорять мертві з нами тут:

– «Болотне місиво в окопах –
вдалася «теплою» зима.
В яких би ти не був «європах»,
а ближчої землі нема.»

– «За землю? За народ? За кого,
дай, брате, відповідь мені,
замість мажорика крутого
ми опинились на війні?

За волю? – тут її немає...
За долю? – в нас вона прудка:
крізь снайперський приціл тікає
аж до ворожого зрачка.»

– «Двохсоту» данину щоденну
збира Брюсель, мов з під Арден...
– «Схотілось діткам до Шенгену.
Тому ми, брате, – тут помрем.»

– «Ми вийшли на дорогу з дому,
та чи таким шляхóм йдемó
коли державність, гідність, мову,
ми кров᾽ю Воїнів вчимо?

Можливо, саме в цю хвилину,
вкажи нам, Господи, в віках,
той, що врятує Україну,
нам не відомий, вірний шлях?»

– «І нагородою за мужність,
жертовну кров товаришів
почувся голос нам потужний,
чи то – з небес, чи то – з душі:

– «Вам – засівати ниви хлібні,
давати лад садам, думкам...
Європі станете потрібні,
як стане – не потрібна вам.»

Ще й не такі думки лунають,
коли алею доглядають
не покладаючи руки
за власні кошти їх батьки.

Що й з ким на мóгилках буває,
коли до рідних промовляє
самотня до душі душа
не мовиться у цих віршах.

І хто кому вночі насниться,
лиш Богові не таємниця,
та кожен таїну взнає
лише про рідне, про своє…

V

В роботі день пройшов. Сюрпризом
схилився вечір понад лісом.
Тролейбус згодом підійдé
забрати втомлених людей.

Виходять з кладовища люди.
Звучать розмови звідусюди,
що завтра треба закінчить.
Хтось палить, хтось і так мовчить.

До нашого пенсіонера,
дідок, був певно офіцером,
(російською заговорив)
підсів, цигарку припалив.

Cujus regio, ejus lingua –
мова тогó, чия країна,
латинці нам заповіли
та безтолкові ми були:

у ЗМІ та книгах, ніби, старша.
російська мова й до тепер.
Сказали б римляни: не ваша
земля в якій ви живетé.

VI

Колишній замполіт чи лектор –
короткий слів його переклад,
звичайно, з додаванням рим,
приводиться розмова з ним:

– «Почув облудливі слова
по телевізору сьогодні.
Земля, звичайно, це товар,
та не при нашім беззаконні.

Яка в них честь, яка в них совість?..
При владі в нас – злочинці суть:
вже розікрали нерухомість
і землю тихо розкрадуть.

Це так, як знищують ліси.
Карпатські гори облисіли.
Кричать на різні голоси.
що проти паводка – безсилі,

а згодом землю продадуть
отій облизаній Європі.»
(І рима, ще з дитинства: в ж…і
як жили люди, так живуть.)

– «І кожен день двохсотий звіт,
від телевізора вітанням.
Це вже не вперше й не востаннє
еліта – перша на той світ.»

– «Сьогодні знищують людей,
а завтра знищать Україну.
«І не згадає батько з сином…»
де ділася, як вік пройде.

Кудись розбіглися мізкѝ,
говорунів же – до холери.
Та чи дійдуть мої думки
до влади – від пенсіонера?..

Своїх вже сил не поверну…
Про все сказати слів забракло.
Якби був бабою б заплакав,
та я не баба, то ж кляну…»

– «Були руїни в Україні
та дивом справжнім серед див,
хай болем кожної людини,
але народ все пережив.

Переживемо й цю негоду.
Є право справжнього народу
на ділі, а не на словах
свободу кров᾽ю поливать.»

VII

Тролейбус назбирав людей
і звично доправляє в місто.
Воно здалека променисто
своїх аборигенів жде.

У кожного свої турботи
і задуми у всіх свої,
свої проблеми на роботі,
щоденні з бідністю бої.

Шкідливі звички, плани, хобі,
життя змінити марні спроби,
надії, що настане час
і «як в людей» все буде в нас.

Ми різні по думках та плоті
і кожен прагне до свогó.
Хоч ми – суспільство, що з тогó?
Що спільного в людській спільноті?

…В краю, де батьківський поріг,
нас об`єднає тільки щира
одна на всіх у Бога віра.
Одна на всіх, одна – на всіх…

VIII

Розтало в тінях кладовище,
немов покинутий Аїд
і задивилися у слід
живим Вергілій з Беатріче.

Мов дамка забрана «за фук»,
зайшла за обрій сонця скрипка.
Без висновків, лише постскриптум
короткий, на одну строфу:

PS

Є в наших душах слово Боже.
З Вітчизни – нікуди іти.
Європа нам не допоможе,
тож мусимо перемогти!
27.03.2017р.

Примітки:

* Гаразджа - село під Луцьком.

** «Тут мертві живуть, тут німі говорять» -
напис на будинках бібліотек в стародавній Греції.

Розміщено на сторінці: Костенюк Анатолій, Українцям

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1689 чол.

у Вас # закладок

Автору за твір:

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар

Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів: 0 1 ZhasminVKanoe • 09:29, 01.03.2021 [Лінк на твір] Мені дуже сподобалося! Хоч сам я на цвинтарі не ходжу: нехай мертві ховають своїх мерців! І добре нам було би не журитися занадто своїми ранами, а подивитися на тих/того, кому ще гірше. От у Сирії за 10 років громадянської війни тільки мирних мешканців загинуло понад 100 000, і чверть населення країни стали біженцями! І вже майже незрозуміло, хто там, і з ким, і за що воює! А що ми переможемо - нема сумніву (тільки б самих себе не звоювати)! 0 2 leskiv • 20:23, 01.03.2021 [Лінк на твір] Щирі і правдиві Ваші слова. Найбільше сподобались останні чотири строчки вірша.

Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі