Спогади про дитинство
Життя моє майже прожите,
що було те прогуло.
У полі зріє пшениця й жито,
в садах красується село.
Я знову згадую дитинство,
як ми напівголодні дітлахи.
У повоєнні роки безкорисно
сусідські пасли корівки.
Дарма, що ранком мерзли трохи,
Що босоніж ходили по стерні.
І в дощ, і в спеку взуття не знали ноги,
а все ж приємно ту пору згадувать мені.
Навколо поле, як те море,
копи жита стоять рядами.
Коли ж підріс, то усвідомив своє горе
я сирота, немає мами.
Навіть тепер на схилі літ
в душі чатує радість і печаль.
Інколи сльоза лиша на щоці слід
не знав я ласки матері, а жаль.
Додав: ПЕРЕМОГА (18.01.2022)
| Автор: © Євген
Розміщено на сторінці : Українцям
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1230 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 3
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
klavysjka : А инасправді і бачать, і чують.. та споглядать. Єдине, мабуть, забувають, що їхня хата не скраю, а й наступна після нашої...
klavysjka : На превеликий жаль... Тиша насторожую. лякає...
klavysjka : Щиро дякую! Так авоно і є. Любов і ненависть... Ніколи про таке не могли й подумать...
klavysjka : Це правда. Так воно і є. Навчились переглядати цінності життя
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА