А журавлi летять за море...

З обжитих мiсць, де все знайоме,
Де шелест трав i шум листви,
Поля, долини i дiброви,
I величавiї лiси.

Отой струмок, що у ярузi,
Той смак солодкої води,
I темну нiч, цi очi-зopi,
Не заберете їх туди.

А вони звуть, а вони плачуть,
За тими ,хто кидає їх,
Можливо бiльше не побачать
I не почують вже про них.

Сумують тi, сумують другi,
Шепоче серце: "Залишись,
Бо тут рiдня, знайомi, друзi,
Чи ще зустрiнетесь колись?"

А журавлi летять за море,
О Боже мiй, навiщо це,
Чого летять i що їх гонить?
Там все не так, там все чуже.

Звичайно, можна нам змiниться,
Тай звикнути, спокiйно жить,
Та по ночах, земля насниться,
Я чую, кличе-"Повернiть".

Твоя земля,твоя домiвка,
Могили прадiдiв, батькiв,
Ти їх корiння, їхня гiлка,
Та зараз ти мiж журавлiв.

Спустись додолу, вiдкрий очi,
Не треба тих чужих свiтiв,
Згадай отi чарiвнi ночi,
Бо ж ти без них осиротiв.

Дивись поспiла вже калина,
Немає слiв, яка краса,
Вже пiдросла твоя дитина,
А ти усе не поверта.

Та ось журавль, один у небi...
Один у небi, без ключа,
Невже у темрявi згубився?
Куди летить, чого шука?

А далi ключ той журавлиний,
Летить додому поспiша,
У край той рiдний i єдиний,
Бо iншого для них нема.

А журавлi летять додому,
Верта назад з чужих країв
Чого летять i що їх гонить?
На землю прадiдiв, батькiв.