Каземати в обіймах ночі
Зазирають до віч людям,
В них відлунюють болем в грудях
І ховають його в цемент.
Заґратовані вікна хочуть
У обіймах когось стискати,
Вільнолюбцям ставати катом,
Їх розчавлюючи ущент.
Заґратовані наші долі,
І рахунок їм - тисяч сотні,
Упокорено йдем самотні
В невідомості водоворот.
Розгубили жадобу волі
Під розкресленим в клітку небом.
Ми забули - чого нам треба?
Ми забули, що ми - народ...
Заґратовані душі марять
Свіжим вітром в спекотну днину,
Зорепадом у небі синім,
Життєдайним рясним дощем...
І нема в світі більшої кари
За найбільші в житті провини -
В ріднім краї ставати чужинцем,
Як неволя гірка пече!
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
