Замріяні очі матусі
Натружені руки кладе
На голову сину і доньці
Та пісню співає про те Як тяжко нам жити у світі
У любім коханім краю
Де жили й творили майбутнє
Тай втерла з обличчя сльозу Мозолисті руки піднявши
Молилася Богу Творцю
Щоб доля щасливою була
Спіткання не було й жалю Щоб в полі колоссями гнулось
Пшениця і жито завжди
Щоб з хлібом і сіллю ми жили
Не так як прожили вони Щоб горесні дні тяготіння
Де війни і голод живуть
Розруха й тяжба покоління
Щоб знову того не вернуть
| 
у Вас 
0
