Вітер, свище хурделиця,
А мені, чомусь, не спиться.
Сон від мене відлітає,
Як про мову я згадаю. Білий сніг, морозне небо,
Чи багато мені треба?
Куток теплий і лампада
І Тараса добра рада. Він, учив нас, наш учитель.
Мудро в білім світі жити.
«І чужому научайтесь,
й свого не цурайтесь». Та куди там…В нашій Раді,
Ніби в сні блукають,
Все Російську, а не рідну,
Мову захищають. Не йми віри «москалеві»,
Люде мій, благаю!
Він і так нас вже «заштокав»
Від краю, до краю. Не картатиму Одесу,
Тут вже хто, як вміє,
Але Львів, Франківськ, Тернопіль
І ті «москаліють». Серце крається від болю,
Крається і плаче,
До сивин дожили люди,
Не чують, не бачать. Що погано, а що добре,
А що відновити,
А що можна відірвати
Та й похоронити. Неборака, підполковник,
Бандеру паплюжить.
Сам прожив життя бездарно.
За тим і не тужить. Хай історії не знати,
Престиж цього зброду,
Та навіщо відбирати
Мову у народу? Отак сон собі марную,
Спокою нема,
А на дворі вітер свище,
Холодна зима.
| 
у Вас 
0
