Люблю тебе, Україно, люблю тебе, ненько, Та, як гляну на порядки, крається серденько. Сидять пани у палатах, статечно воркують, Все про діла верховнії, а людей не чують. Не почують вони бідних, та й не хочуть чути. Їм потрібний людський голос, щоб владу добути, А як добув, то забувся, звідки він небога, Забув нащо обирався і в чому тривога. Чому б пану не сидіти, та й не пирувати, Наскладав собі законів, тяжко розібрати. Наскладав собі й тихенько хихикає в жменю, А закони ті працюють всі, в його кишеню. Квартира є, дитя учить, будує хатинку, А що нарід тяжко живе, то це не в новинку. Так було тисячоліття, так воно і буде. Пани з жиру аж бісяться, стогнуть бідні люди.
Ой, як болить, пане Вікторе, та все, що я можу, то скористатися своєю зброєю, яку не можна забрати. Дякую за коментар.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
