Проходять ночі, проходять дні Такі пусті вони, такі сумні, і наче переляканий птах - так хочеться залишитись в тіні. Боюсь я світла, світу як цвіт боїться вітру як дитя боїться грому і перелякана мати - що виходить з дому. Стежка моя іде на підйом, а мені страшно. Боюсь життя піде на розлом, боюсь я продовжувати жити, і душа пече.. що приходиться серед своїх вовком вити. Ну де ж ця радість? де це щастя? що так потрібно нам усім, і розумієш.. щов житті нічого легко так не дасться, що все що маємо, - здобудемо горбом своїм. Чи то ми такі люди? чи така держава? що в нас плюють..! наче на карті не "Україна" а "Канава" як страшно жити.. коли в двадцять років знаєш все вперед, і не допоможе головою стіни бити, і що, йти красти, чи може когось вбити? А що вдієш.. як не дають чесно заробити.. в Європі усі працюють і мають за що жити, це тільки в нас.. українську матір привозять.. з Італії до дому хоронити...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
Вітаю Вас з Новим 2026 роком!