ПОКИ НЕ БУДЕМО ЄДНАТИСЬ

ПОКИ НЕ БУДЕМО ЄДНАТИСЬ

Не минула нас ніч беззорна,

 На землицю нашу полягла,

Віру й правду безодня чорна,

 В зиму голу згодом потягла.

Вітри дурні з верхів подули,

В душу хижі ночі занесли,

 В очі пил з марою надули

І в путь хибну мором повели.

 Щодня до пізньої години,

Хода загнана в кут глухий,

Клала біль зболений в торбини,

Вкритий пилом чорний і сухий.

 Коли же нам природа – мати,

 Снагу від болі як важну річ,

На всіх стежках почне квітчати,

Щоб забудь цю чорну владну ніч.

 Даремно будемо страждати,

Даремно будемо звертатись,

Днів, ночей злих нам не здолати,

 Поки не будемо єднатись.