ЩИРЕ КАЯТТЯ

В небесних висях слухають уважно,
Ніщо повз їх увагу не мине.
Та доки тут ми – прагнемо одне,
Згораючи в розвагах легковажних.

Випалюючи чварами нутро,
Кидаючися словом ненависним,
А ті, у кого совість є нечиста,
Осатаніло прагнуть власний трон.

Не відрізниш – пророки чи іуди
Над нами хочуть мати вищу власть.
Народу ж залишається – пропасть,
Або носити душу рабську в грудях.

Бог не простить, розп’яття не простить
Душі людської на хрестах облуди!
То, може, спам’ятаймося й не будем
Злом тамувати власну ненасить?

Суцільний жаль, поминки за життям –
За правдою, за волею, за щастям...
Як нам потрібне істинне причастя
І не лукаве – щире каяття!