|
Колись писав Тарас Шевченко,
(Хоч і було це вже давненько):
"О люди! Люди небораки!
...Ви ж таки люди, не собаки!".
Пройшли часи, мій любий друже,
А змін на краще – щось не дуже.
Мені, чомусь, давно здається,
Що й Бог над нами вже сміється.
Сміється він... А,
може, плаче
Від тих гріхів людських, що бачить?
А як не плакати йому -
Ми ж більше любим Сатану!
Коли б ми Господа любили,
То стільки зла не наплодили,
Не завдавали ближнім болю
І не спішили так в неволю.
Якщо б ми Бога в серці мали –
То вже давно людьми би стали,
Не братовбивцями й катами,
Або ж не юдами й рабами.
Свідомо йдем в пітьму – не
світло,
Давно забули про молитву,
Живемо ми, немов отара.
"Чи буде суд? Чи буде кара?".
Та буде суд! Настане кара!
Бо не мине нічого даром
На нашій батьківській землі,
Де ми грішили ще малі.
Опам’ятаймось! Ще не пізно -
Інакше кара прийде грізна.
"О люди, люди небораки!
Ви ж таки люди, не собаки!...".
2000р.
| 
та
у Вас 
0
(нема, на жаль, личка звичного, щоб передати "жартую"...) 
