НЕБО КЛИЧЕ

****************************  

Весняна повінь

всю мою душу

заполонила,

пташиний гомін

мене зворушив,

мов голос милий.

 З далеких далей,

молю – "Озвися

відлунням грому,

щоб всіх печалей

могла зректися,

прогнати втому!

Хай подих вітру

мені шепоче

про тебе, Милий,

я сльози витру -

для Тебе хочу

зростити крила...".

Літаю в висі

на хвилях марев,

аж по під хмари.

Молю – "Озвися

        до мене зараз,        

ким серце марить!".

Яскравий промінь

мене торкає

цілунком ніжним.

Я йду додому -

за небокраєм

так дивовижно...

Спочине серце

моє зболіле

в розлуці вічній.

Всі грані стерто.

Здіймаю крила.

 Вже небо кличе...

2001 -2012рр.

Вірш присвячений Атені Пашко,

великій доньці України, поетесі, дружині В'ячеслава Чорновола,

яка нині вночі пішла у Вічність...