Мої думи неначе у хмарах зависли,
Розтривожили небо, вагітне від злив.
Моя Рідна, мене перепишеш у пісню?
Бо в старій пісні надто бракує кисню,
Між словами не простір - одні вузли...
Я не житиму тихо - бо я нестримна,
Я безумно-шалена стихія вогню.
В мене масок нема, бо не зношу гриму,
Моє серце щораз вибухає в риму,
А душа надто любить ходити в ню.
Коли душі приходять єдиним цілим -
Всі стираються грані, а є лиш Суть.
Коли поруч я - в спину тобі не вцілять,
Бо прикрию крилом, у боях ледь зотлілим,
І ми разом діждемось свою весну.
Я казала, прощатись пора настане,
Коли в нашім мовчанні весь зникне сенс.
Та сьогодні МИ є, хоч і десь за туманом,
І твій голос ще досі мені гоїть рани,
І я вірю, що зможу донести хрест!
| 
у Вас 
0
