ПРО ВСЕ ( і водночас про ніщо конкретне)

Неосяжне осягнуть

Я давно була не проти.

Ось і зараз є охота

В блискавиць спитати суть,

Про яку мовчать вітри,

Наші друзі невгамовні,

Що роздмухують у скронях

Наші рими у надрив.

Перекидуєм мости

Поміж "зараз" через "потім",

Почуття трамбуєм в соти,

Як в конвертики листи,

І сплітаєм у вінок

Наші хиби і вагання,

Щоб колись одного рання

Все ж затямити урок.

Де самотності межа?

Зазираємо за грані

І відчАю, і кохання,

Ні на кого не зважа.

Радо спалюєм мости,

А ще радісніше зводим,

Після війн шукаєм згоди

І благаємо "Прости!".

Хтось зривається у вись,

Хтось злітає аж у прірву,

Відшуковує довіру,

Де давно на вірі хрест.

Промінь сонця тне пітьму,

Наче ніж сталевий масло,

І надія в серці гасне,

Як нема уже кому.

Як нема уже кого -

Крила більш не прагнуть лету

І сумний куплет в поета -

В нім погаснув весь вогонь...

Та й з похиленим чолом

Я безмежне бачу небо,

Вірю в те, що жити треба -