Коли нема що їсти й зодягнути,
Коли й копійки в гаманці нема,
У вірш сховаюсь літепла ковтнути,
Щоб зникла геть, розтанула зима.
Щоб розлились закуті в кригу ріки,
Щоб мак зацвів в засніжених полях,
Щоб світ розплющив стулені повіки,
Благословив омріяний мій шлях.
У вірш сховаюсь літепла ковтнути,
Бо остогидла клята ця зима…
Лиш вірш, на жаль, не може зодягнути,
Копійки і харчів у нім катма.
Тому мої і не скресають ріки,
Завмер і мак, не квітне у полях,
Та й світ заснув, примруживши повіки,
В очах холодних поховав мій шлях.
Кругом зима, а я в одній сорочці,
Де шлях шукати, як кругом біда,
Невже, як Діоген, в звичайній бочці,
Чи в мандрах, як земляк Сковорода?
Чи у віршах-таки, де літу бути,
Де між хурделиць зацвітає сад,
В котрих нема що їсти й зодягнути,
Та стигне думка, ніби виноград.
І з тої думки-винограду буде
П’янке вино для серця і душі.
Хмільне вино, пили його ви, люди,
Забувши про копійку і харчі?
О, ні, ми рідко п’єм такі напої,
До біса рідко, хай йому вже грець,
В борні за гріш не знаєм супокою,
Не до вина, тверезі йдем на герць.
Тож душі наші сховані далеко,
Що й обігріти змоги їх нема,
Тож хай надворі і нестерпна спека,
У душах наших все зима, зима.
Замерз я в цій зимі, замерз, їй-богу,
Піду погріюсь у тепло вірша…
Але чи варт шукати ту дорогу,
Де ні харчів, ні свитки, ні гроша?
Чи варт шукать? Хай ріки замерзають,
Якщо замерзне, не згниє душа,
А руки грошики нехай збирають…
Аби купить шлях-мрію до вірша.
І між холодних буревіїв світу
В кожусі вийти на замерзлий луг,
Та й відродити вимріяне літо…
От лиш на дідька в літі здавсь кожух?
О, думи, думи, о, життя і вірші,
До вас в кожусі чи сорочці йти,
В якім краю ви кращі, де ви гірші,
Як найкоротший шлях до вас знайти?
Як поєднати вас, життя і вірші,
Як вас з’єднати, тіло і душа?
Як тілу серед грошей бути ліпше,
Душі ж вільніше бути без гроша.
|
у Вас 
0
