"Все ж талант свій плекає людина, Раз у серці у неї поет." - чудово сказано! Взяти хоч себе, скільки раз я собі казала: - Нема щастя, не тра долі... Хвороби вибивають з колії, то Муза кудись дівається, але проходить час і я ловлю себе на думці, що мимоволі римую не для слави - ні, для себе, бо то є бальзам на мою душу.
Отакий собі збірний образ усіх нас захотілося створити. Бо ми - полонені поезії. Нам від неї нікуди не дітися, бо, вирвавшись з полону, навіть не знатимемо, як жити далі. Є й полон солодкий, особливо коли в нього потрапляє з власної волі душа.
У своїй душі ми кожен поет,правда не всі вміємо викласти свою думку поетично і я думаю це нормально.Дуже добре що є де вилити душу.Інколи нам цього так бракує.
Дуже гарний вірш, але я б його скоротила. В деяких строфах думка повторюється. Але це на мій погляд, який, можливо, і не співпаде з вашим. Всміхаюся. Рада була прочитати ВІРШІ. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас 
0
