У поє два крилаезії

Сіла на хвилину оглянути мою сторінку, яку створив адміністратор і ще раз перечитала ваші дописи...Насправді, здивована Вашою впевненістю у своїй неперевершеній правоті судити сутніть, а не творчість, незнайомої людини ( а я уявляю якби ми були знайомі!). З боку виглядає смішно.
Один, поважного віку чоловік грав у нас на площі на акордеоні. Кожного дня попри нього проходили люди, дехто кидав якісь копійки, а дехто осуджував за те, що сидить на площі, а не працює. Чоловік той сидів з опущеною головою, він не звертав ні на кого уваги і грав. Якось я вирішила взяти у нього інтерв'ю. Спекла хліб і принесла йому. Потім у нас зав'язалася розмова. Для себе багато цінного почерпнула. пан Антоній був сліпим. Але мудрість його сяяла не від життєвої прикрості - не бачити людини, а від розумі. Він по голосу і ході міг визначити духовну глибину живого чоловіка, а тим більше колір волосся, а не шкіри, не помиляючись..Виявляється, кожна здорова і мудра людина може також відчувати інших, якщо у ній буде присутня Божа благодать..Тобто - дві важливі речі - любов і покаяння...навіть камінь засяє, якщо людина буде за все дякувати . Отже, той чоловік дякував Богу за те, що чує від людей образливі слова, а не облесливі фарисейські вислови та підкидання грошей, мовляв "Нате...Я тебе пожалію!"..Але він не відчував і тоді болю, а лише молився за таких людей..Вночі мені приснилася Богородиця, що в руках тримала квіти. Вона простягала мені їх в вікно і з словами вдячності, що я бідному подала хліб як духовну поживу...А вдень я з легкістю написала вірша...
Що тут казати..Я ніколи не осуджую людей, тим паче, коли комусь не подобаюся, а лише професійно коректно вчу своїх учнів писати факти життя..Що й сама зараз вчинила...