Проносяться комети
Над світом і людьми.
Одвічний сум поета
В душі несемо ми.
Шукаєм безупинно
Пустелями зневір
Ту рідну половину,
З якою – хоч до зір.
А, може, вона ближче –
На відстані душі?
Що є любові вище?
Мовчать сумні дощі.
В життєвій круговерті
Ріка терпінь тече.
Та ми шукаєм вперто
Коханий блиск очей.
Щоб два серця гарячих
Забилось в унісон,
Й життя було – неначе
Найкращий в світі сон.
Душа бажає злетів,
Горіння і прозрінь.
Одвічний сум поета
На світ кидає тінь...
|