Сьогодні особливий день, Остання зустріч з вчителями. Покидаєм рідні стіні, А очі заповнені слізьми. Усмішка сяє й сльози течуть, Діти маленькі букети несуть. Однокласники стоять так сміливо, А погляд їхній такий мінливий. Ми так чекали цього свята, Коли дорослими прийдем. А спогадів було багато, Тепер зі школи ми підем. Наша парта теж сумує: Де він зник,мій учень? Вона завжди тебе чекає, А сьогодні прощатись день. І мінливе небо, Намалює діамант. Нам уже не треба, Одягати бант. І форма шкільна, Лежатиме тихо. Прощавай,кімната класна, Ти нас виховала. Перший дзвоник пролунає, Побіжить вся дітвора. Але нас він вже не об’єднає, В нас уже нове життя. Однокласники,ми всі однокласники, Через довгі важкі часи… Ми зустрінемось,згадаємо вогники, Що горять ще й досі у кожній душі…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас