Останній раз сиджу в улюбленому класі,
Останній раз думок роїться заметіль,
Останній раз схвильовані обличчя
І зосередженість учнівська звідусіль.
Останній раз – і все життя позаду,
Горіння, ночі, дум стривожених політ,
Де ти в спромозі зрозуміти всесвіт
Чи впасти вниз у прірву, у бескид.
Та знову й знову, загнуздавши волю,
Напруживши всі сили й почуття,
Шукаєш вихід, і, як світлий промінь,
Прозріння йде, неначе з небуття.
І в радості пошлеш осанну Богу,
Що розум дав проглянуть в темноті
Те, що здавалось непосильним й вічним,
Як холод у відвічній мерзлоті.
Останній раз, пробач за зриви, школо,
Пробачте, діти, що неправий був…
Тепер звучить це виправдання кволо,
Що я й від вас нещирість теж відчув…
Все пролетіло, залишився спомин,
Що більш були повага і любов,
Прощайте, я прийду до вас у слові,
У світлих снах не раз ще знов і знов…
| 
у Вас 
0
