Хто ду чого звик
як тя тисни чиривик,
ту йди ду шивця,
як завуский ґарнітур,
ту йди ду кравця.
як тя булит нуга,
пітпирайся кустуром,
як хочиш спуко`ю,
ни сварися зі старом.
нам в суботу і в ниділю
треба гудаків,
али, пісьля танців-
нових худаків.
на сусіднім полі
ґзяться тилята.
а, то там, де
стуїт нанашкува хата?
ту, в силі є веце псів,
навіть вецей, чим кутів.
біолугови кажут,
жи ся вьсі асимілюют,
али ті асимілянти
шось ни добри чуют.
в літнім сонци
ся добри гріти,
а вусини- вже ни так:
то знаї кожин юнак.
о, пуезія сьпівана!
яка пʼєкна с самого рана!
вшитки її вислухают,
бу лимківску мову знают.
вже на небі- дужи птахів,
сірих, рузмаїтих,
на ті ключі журавельні
заглядают вьсі кубіти.
буди ти ся вило`,
як язик- ни пумило,
як ти добрий абу добра,
ни з утрутом, як та кобра.
бисідуют добри
тілько добрі люди,
а ті всі, шу убмувляют-
то удні паскуди.
шо ти граї на душі,
шкрабаї на серці,
ту то вшитко випувідай,
їч часник і перчи.
свою правду, справидливісьць
прутиставти вуругам,
навіть, би-м мав забагато,
ніц я їм ни дам.
шо ся з вами дії,
нирузумні люди?
кажити, шу вміїти
всьо, і ся бʼєти в груди,
али де є туте вміня
і туті науки?
всьо ся валит, шо візьмети в
руки.
яґби-сти мозки прупили,
затупили в гурівках.
багатьом, так ся скидаї,
яґби зняло дах.
знаїти, шу треба жити
в гармонії і згоді.
али, шо ви вирубляїти
при божім народі?
сваритеся матюками,
шу-сти взяли в мускалів.
де ся дивит центер-Київ
і пурєдний Львів?
ну, ни можу зрузуміти,
ни мігі-м ніяк,
і ни буду міх ніяк:
чоʼ то все пиримагаї
брихун і пияк?
дехто пиче компирі
в вугниску,
а, як спиче,
ту зʼїст їх аш повну миску.
чи хтів-бис пійти зі мном,
чи є з даким умувлений?
та пішов-бім,
али ліпши, як підем ду мени.
вчатся люди часом добри,
али ни радят си в житю,
бу ті трохи нидувчені,
ни дузволят їм ні волі
ні свубоди, ні радусти,
і їм роблят тілько пакусти.
твориво віршуписаня Ївана Питришина
|
у Вас 
