Химерами, вони вростуть у кожний нерв (Що аж гойдатиме верлібри венами) А ми якраз чекали на перерв Йдучи з червонобарвими знаменами
І від Карпат до шляху до Чумацького Куди би я змогла відсіль втекти Як жовтий диск розіб»ється зненацька Об хмари-гори радію й дроти
І темну ніч цю треба відболіти (Поки ж зігрієш чай до самоти!) Між наших вен і ледве чутних літер Росте полином поле гіркоти
Строката ртуть облизує нулями Із чорних дір міжхмар»я-висоти Збираєш фото і копаєш яму Із абсолютної глухої німоти
Ін меморі
Рудий собако що сидів за парканом Якому кидали зрідка кістку Допоки ліс заростав туманом І снами-донями із любистку
Рудий собако що приходив під хату Тремтів кудлаттями на порозі Тоді я вас запитала, тату Про сни собачі. про сни у прозі. Рудий собако з рудими очима У правому віхола в іншому терпне В рудих собак є своя причина І ця причина собачо- нестерпна.
Рудий собако, що біг за автобусом, Аж поки венами не загусло… А ми на старт нам котися глобусом За чорним літом за білим буслом.
Телефони мертвого міста
Телефони у мертвого міста мовчать і болять (Бо давно йому, місту, наснилося склепище) Лижем лапи по норах , а там по-рудому скулять Сни з останніх – снами репне ще
Телефонам із мертвого міста втинають дроти І дротами вростає в полин і колише, Чорних дір у долоні кладе глухоти- хрипоти Літо в ситище, Липень-Лишень
А прийдуть як по нас велетенські нуклідні соми (в день, як небом котитиме сонячні висівки) Я – з Карпат, мама з Криму, а ти – з Колими, де не ми Міжміськими котитимем цівки.
***** Квіти бліді і кудлаті Вітер гуляє по хаті Холодно стало кошаті Вечір іде ледь бреде Потрощені вікна кирпаті Між вікна в коричневій ваті Сполохані сни пелехаті Падають в око руде Може за вікнами сонні Може в забутій іконі Плачуть дитинствами доні Боса холодна весна Свічка дрижить в між віконні Капає віск на долоні Стогне весна у полоні Стине вечеря пісна І вийдуть на прощу люди І виплює старість етюди На вікна сполохані всюди Сніг а не цвіт на поріг Пороги стерпіли облуди Холодна весна йде у люди Бринить із небесної дуди Надщерблених сотня доріг
Вікторіє, не перестаю дивуватись глибині твого світосприйняття! та розумію, що з такою "хворобливою надчутливістю" надто непросто у цьому облудному світі, по вінця самоти і полинів...
Світ нікому нічого не винний Світ такий, як є... і всі зміни занадто тривалі. Тож любімо його, бо іншого не маємо!!!
P.S. Та варто вміти кусатися. Зрідка. Бо коли часто - то є погано для карми
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
