Матінкам нашим дякувати …, що спонукають нас творити… http://kievinfo.in/archives/1398.html Віктор Кучерук Життя, воно справді, як довга нива… Інколи пусткою осінньою передзимовою стелиться, а буває, дарує тобі періоди чарівності. Літо-2012 мало якесь особливе завдання. Зустрічі, музиканти, поети: чарівна Олена Кіс, неповторний Іван Гентош, Любов Долик,Галина Фесюк; сповнений обов`язків керівник творчої групи «Натхення» поет Олексій Тичко, Тетяна Васильєва; молода, та вже добре відома всім Софія Кримовська. Не перелічиш всіх, бо це потребує окремої розмови… І ось у вирі літа, при першій же зустрічі, мабуть, би всім, хто, як і я, не знав поета Віктора Кучерука, припала б до душі життєрадісна усмішка невисокого чоловіка, що з захопленням, вірніше, пристрастю читає власні вірші, а ти вигукуєш: так я це чула! А навколо посміхаються – це ж пісня! Вклонюся низько матері у ноги І пригорнуся ніжно до грудей. Вона, така довірлива і строга, Мене навчила жити між людей. Її душа, за сина наболіла, На ласку щедра і скупа на гнів, - Мене любити щиро так зуміла, Як інший хтось не міг, чи не хотів. Її душа, в терпінні та любові, Болить за мною уночі і вдень. Вона одна невигадана повість, Натхнення і наснага для пісень. Її одну, у тихому мовчанні, Байдужості не виїла іржа. Донині чую мамині зітхання, Коли біда озветься десь чужа. Вона світає досі і смеркає, Живе в ній давній жаль і дальній сміх. Душа її, глибока і безкрая, Зрідні моїй – відкрита для усіх. (Мамина душа) * * * Поки віра в душі ще жива В твою славу і міць, Україно, - Я багатий, як нива в жнива, Та щасливий, неначе дитина. І радію тим мукам надій… Що весь вік додають мені сили Сподівань куштувати напій, Яким доля мене пригостила… (Щастя) Научи мене, мамо, співати Тих пісень, що умієш сама. Їх од тебе я чую багато, Коли тиша в оселі німа. Їхніх слів нестихаючі звуки Розпанахують душу мою І рідняться всі радощі й муки Наші дружно в ту мить, без жалю. Української пісні октави Мою душу доводять до сліз, Коли в небо підносять у славі, Чи з ганьбою обтрушують вниз. ("Научи мене, мамо,співати)
Слухаєш, і розумієш, що тепліше і правдивіше вже не скажеш, ніж сказав поет, закоханий у все рідне: землю, природу, людей і життя. Традиційно запитала пана Віктора, немов вчителька для учнів: - Що передувало появі такого емоційного, співучого, пронизаного любов`ю поета? Коли написав свого першого вірша? - Свій перший вірш я написав у дванадцять років, саме тоді, коли в мене з`явився вітчим. Він, москвич, великий любитель російської поезії, приніс тоді в нашу хату, в якій, скажу відверто, крім "Кобзаря” дорослі більше нічого не читали, збірники Єсеніна, Мандельштама, Цветаєвої… Читаючи, чомусь одразу запам’ятовував більшість із них і, гуляючи з друзями, залюбки цитував ті, що подобалися, найбільше. Намагався здивувати ровесників, а точніше, – щоб сподобатися ровесницям, почав потроху писати сам. А далі, розповідає поет, «про моє захоплення дізналася вчителька, то порадила не соромитися, а надіслати деякі з них до районної газети, що я невдовзі й зробив. Так мої вірші почали друкуватися в бориспільській районній газеті.» Успіхам, звичайно, найбільше раділа бабуся, бо на її руках виросло, як вона говорила «два Віктора» — поет Віктор Кучерук та прозаїк Віктор Міняйло. Ось так, розпочавши в 12 років, пан Віктор не зупинявся і не зупиняється ні на мить. Муза завжди з ним. - Скільки віршів Ви написали? - Чесно кажу – не знаю! Точно впевнений в цифрі 600 за останні 4 роки. Бо останнім часом почав публікуватися на різноманітних сайтах. А там облік чітко ведеться. -Ваша лірика дуже мелодійна… - Так, на мої слова написано чимало пісень, звучать на телебаченні та радіо. - Звичайно, Ви з такою кількістю і такою якістю випустили не одну книгу? -Література не основний мій рід занять – уже давно працюю зварювальником, заробляючи цією нелегкою працею сім’ї на хліб. Зараз дуже шкодую, що свого часу неодноразово відмовлявся від видання власної поетичної збірки – все колективні та періодичні видання, все шляхом менших клопотів і витрат. Живу надіями, що взимку піду на пенсію, вже ні на що не буду відволікатися, й зумію здійснити давно всіма бажане. І поет знову читав свої вірші-пісні, мов гортав збірки аркуш за аркушем: про матір, про батька, про землю, про Україну, про кохання, про радощі… Немає ще збірки, та є сайти, є, як тепер кажуть, «коменти». Перечитую рядки вдячності і захоплення, бо немає на сайтах «Поетичні майстерні» (власник Володимир Ляшкевич), «Анумо знову віршувати» ( Іван Гонта) поета і читача, струн душі яких би не торкнувся пан Віктор. Найбільше в душу запали слова Семена Саннікова: «Я Вас уявляю біля синтезатора — майже такого ж самого музичного інструмента, біля якого полюбляв сидіть зірка радянського і нинішнього пісенного поп-арту Ю.Антонов. А цей синтезатор, біля якого присіли Ви, вміє генерувати і вірші, а не лише мелодію. Файно струмляться рядки у незабутній мелодії інших, кимось нечутих, а кимось забутих пісень….» Віктор Кучерук – член групи «Натхнення», надзвичайно дружнього кола поетів. Головний редактор, поет Олексій Тичко, зазначив: - Говорити про друга просто і в той же час складно. Віктора знаю уже ніби все життя, а познайомилися не так і давно, на поетичному сайті. Сподобалися його, на перший погляд, прості, а, в дійсності, глибокі і проникливі вірші. Мабуть, це і є майстерність: простими словами про складні речі. Різноплановість віршів вражає – і кохання до жінки, і любов до мами. Найцінніше, вважає пан Олексій, Віктор може писати про свою любов до Батьківщини і рідного краю без пафосу, а це також свідчить про майстерність і досвід. Може, саме тому на його вірші звернула увагу композитор з Чернівців Оксана Первова – Рошка, яка написала на його слова багато пісень, що зачаровують своєю мелодійністю та красою. Віктор – справжній поет – пісняр. Прийде час, і пісні на його вірші будуть виконуватися у всіх регіонах України, бо вони того варті. Отож, Віктор Кучерук – сучасний поет-пісняр. Що сприяло? Життєві обставини? Неповторна природа Вишгорода?.. Але цей особливий дар є у поета, бо, дозволю собі процитувати Тетяну Майданович, «…поезія має бути образною, якісною і, водночас, особливо повнозвучною, тобто не тільки насиченою голосними і позбавленою громіздких приголосних, а й прозоро-простою. Скульптор, щоб зробити вдалу скульптуру, відсікає все зайве. Щоб вийшла гарна пісня, відкидають навіть більше — всі додаткові смислові нюанси… Пісня має бути загальнозрозумілою, треба давати верхівочки, інколи пунктири….» А його поезія така і є. Чи просто треба, за словами самого поета: «Матінкам нашим дякувати …, що спонукають нас творити…» Якою б не була причина, а летять у вирій музичний вірші Віктора Кучерука… А сам він, може, тому ніколи й не думав про збірки, бо вірші живуть в піснях? Та якою б не була гарною сучасна техніка, паперову книгу вона не замінить.
Післямова Не на одну книгу написано чудових пісенних поезій. Може, варто допомогти?…
ілюстрована версія http://kievinfo.in/archives/1398.html
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
