Заберіть
мене, бабцю Уляно, З
перехрестя великих доріг: Я
на світ Ваш тихенький погляну, Де
куняє крислатий горіх, Де
просякло волошками небо, І
хати потонули в садах, Де
нічого, крім Бога, не треба, Де
й біда відійде, як вода. Заберіть
– шкодувати не стану – З
маячні велелюдних доріг: Там
лиш ідолам сіють пошану, Виставляючи
Бога на сміх. Приготуйте
березову купіль, Щоб,
любистку хлюпнувши з ковша, До
молитви з надією вкупі Піднялась
омовіла душа. Заберіть
мене, бабцю Уляно, З
перехрестя лайливих шляхів: Я
на світ Ваш явлéний погляну, – Може,
думи покинуть лихі.
Надзвичайно щемна і прониклива поезія...Важко втрачати найближчих людей, до яких так сильно прив'язуємося і під чиїм крилом почуваємося затишно і безпечно...
Радий, Оксано, що сколихнув приємні спогади. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
