Заходить слово

Колише темінь чуйність вечорову.

По різні мрії розтилають ніч.

Заходить сонце і заходить слово.

Розплівся сон смерканням навсібіч.

Сховало обрій льодяне степір'я.

Розбудить щем цілунків чи офір?

Стікає брудом проза надвечір'я.

Змивайте з рук журбу забутих вір.

Регоче морок з променів припнутих.

Магічність подалася у прокат.

Для нас властиво бути і не бути,

А хто ж світанки зцілить у стократ?