ПОПЕЛЮШКА 2-16

Валерик із свом почтом вчинили нову крадіжку – на цей раз поцупили аж п’ять мішків цукру з комори. Діяли вже цілком професійно. Підманули сторожового собаку,  пригостили отрутою і коли той тихенько сконав під парканом, поцупленим в майстерні гвіздодером відвернули кілька дошок у стіні і витягли назовні мішки. Потім встановили витягнуті дошки на місце і ранком ніхто нічого не помітив, крім отруєного собаки. Та над цим ніхто серйозно не замисливсь. Привели з вулиці нового,  прив’язали до міцною мотузки, протримали  десь  із тиждень, пригощаючи  смачними солодкими кістаками, а потім почали відв’язувати на ніч, щоб охороняв усю прилеглу територію. Так би і мунулося це малолітнім злодіям, як і раніше миналося, та трапився, як кажуть тепер по-сучасному, виток інформції.

Та жінка, якій Валерик збагряв викрадене, звернулася до відомої у селі самогониці з пропозицією купити у неї три мішки цукру, а  два мішки на той час вона вже відвезла до кума на пасіку, де той і бджіл цукром годував і цукор до меду додавав. .Самогониці  ціна цукру  здалася надвисокою і вона  почала вимогати знижки. Та жінка- перекупка вперлася і кінець кінцем трапилась гучна сварка, яку і підслухав онук самогониці і дізнався таким чином, якими справами насправді займається Валерик. І хоч онук той був ще малий, і десяти років на той час  ще не виповнилось, та все ж вирішив на цьому заробити. Така це родина була де всі чимось підробляли, хоча б  і шантажом. Кілька днів ходив онук, розмірковуючи, що і як  має сказати Валекові, довго коливався, та нарешті жадібність перемогла і він перехопив Валерика після  уроків, вгадавши мить, коли поблизу  нікого поруч не було. Валерик уважно вислухав, а потім, узявши спритного онука за грудки, почав втокмачувати йому, що і як він із ним вчинить, коли той, хоч слово кому вякне. Онук вирвавсь із валерикових рук і заголосив на усю вулицю, що тепер вже точно "здасть” його і опиниться Валерик на довгі роки у колонії. Валерик кинувсь на онука, та той ухиливсь і побіг. Валерик за ним. Вулиця у цей час була безлюдна, а Валерик вже наздогоняв  онука-шантажиста . Ось ось ухопить і почне мутузити. А тут – відкрита фортка. Онук метнувсь до неї і забіг у чужий двір. Посеред його стояла колода, а у неї була встромлена сокира. Все спрацювало миттєво – де і поділася показова валерикова витриманність. Гени батька вибухнули у нього таким же чином, як і у його діда, що  десь через рік після повернення з війни  у п’яному стані із-за якоїсь дрібнички зарубав на смерть сокирою сусіда і після гучного суду його бабуся вимушена була із маленьким сином, майбутнім  батьком Валерика, перебиратися до далекого села, де ніхто не знав про цю страшну подію, бо інакше б родичі зарубленого сусіда вчинили б над ними самосуд.

Ось і  тепер, ледь погляд Валерика впав на сокиру, він метнувсь до колоди і, вихопивши із неї сокиру, одним стрибком наздогнав онука самогонниці і, широко розмахнувшися, зніс тому пів-черепа. Це  побачив хазяїн садиби, що вже вийшов із хати, та на жаль не встиг втрутитися. Побачивши таке страхіття на власні очі, хазяїн блискавкою кинувсь на малолітнього вбивцю, повалив на землю і почав душити. Він певно б і задушив його, коли б не  рідні, що висмикнули з його рук напівзадушеного Валерика, міцно зв’язали  і відвезли до міліцейської дільниці.

Сам старший брат   нічого про це  не знав,  бо саме в той день  у нього було тренування і він повернувся додому вже надвечір. Перед хатою його зустріла розлючена юрба, що дерлася  до зачинених дверей. . Хтось вдарив його в обличчя, а він навіть за боксерською звичкою  не зреагував, хтось намагався ухопити його за одяг. Та він ухиливсь від нападників і досягшись дверей затупав у них: - Мамо, мамо це я – відчини. Та ніхто не озивався. Тоді він вибив скло і вдерся через вікно до хати, глибоко порізавши  руку. Мати лежала на підлозі, голова її була повернута убік, шия неприродно напружена, а все тіло  перекручене так, що його охопив жах – чи жива. Поруч з матір’ю сиділа Алочка із пальчиком у роті. Побачивши його, вона витягла пальчика, вказала ним на мати і промурмотіла, важко дихаючи: - мама бух ой-ой!

Він кинувсь до матері, схилився до неї, та в хату вже вдерлися розлюченві люди.

-         Смерть, усьому цьому кодлу! Вони всі однакові вбивці

               Він твердо став перед людьми, він намагався їх втримати. Та де там. Ніякі слова  не діяли і тільки кілька потужних боксерських ударів, хоч  на деякий час відвернули від усіх трьох смертельну небезпеку..

                Невіломо, чим би  все завершилось, та як раз прибула міліцейська машина, яку хтось викликав, і  розлючені люди, хоч із прокльонами та все ж відступилися. До матері  викликали швидку – інсульт – повідомила молода лікарка, ледь глянувши на мати – швидко на ноші – кожна хвилина на вагу золота. Він теж намагався сісти у машину швидкої та його грубо відсторонили - нічого, хлопчику, тобі там робити, потім, дізнаєшся, потім, а тепер не заважай нам рятувати свою маму.

Так і залишився він посеред двору, тримаючи налякану тремтячу Алочку за ручку. Ніч проминула спокійно, а вранці на автобусі разом із Алочкою  він поїхав до Миколи Опанасовича порадитися, що ж тепер робити...    .