Валерик із свом почтом вчинили нову крадіжку – на цей раз поцупили аж п’ять мішків цукру з комори. Діяли вже цілком професійно. Підманули
сторожового собаку, пригостили отрутою і
коли той тихенько сконав під парканом, поцупленим в майстерні гвіздодером
відвернули кілька дошок у стіні і витягли назовні мішки. Потім встановили витягнуті дошки на місце і ранком ніхто нічого не помітив, крім отруєного собаки. Та
над цим ніхто серйозно не замисливсь. Привели з вулиці нового, прив’язали до міцною мотузки,
протримали десь із тиждень, пригощаючи смачними солодкими кістаками, а потім почали
відв’язувати на ніч, щоб охороняв усю
прилеглу територію. Так би і мунулося це малолітнім злодіям, як і раніше
миналося, та трапився, як кажуть тепер по-сучасному, виток інформції.
Та жінка, якій Валерик збагряв викрадене,
звернулася до відомої у селі самогониці з пропозицією купити у неї три мішки
цукру, а два мішки на той час вона вже
відвезла до кума на пасіку, де той і бджіл цукром годував і цукор до меду додавав.
.Самогониці ціна цукру здалася надвисокою і вона почала вимогати знижки. Та жінка- перекупка
вперлася і кінець кінцем трапилась гучна сварка, яку і підслухав онук
самогониці і дізнався таким чином, якими справами насправді займається Валерик.
І хоч онук той був ще малий, і десяти років на той час ще не виповнилось, та все ж вирішив на цьому
заробити. Така це родина була де всі чимось підробляли, хоча б і шантажом. Кілька днів ходив онук,
розмірковуючи, що і як має сказати
Валекові, довго коливався, та нарешті жадібність перемогла і він перехопив
Валерика після уроків, вгадавши мить,
коли поблизу нікого поруч не було.
Валерик уважно вислухав, а потім, узявши спритного онука за грудки, почав
втокмачувати йому, що і як він із ним вчинить, коли той, хоч слово кому вякне.
Онук вирвавсь із валерикових рук і заголосив на усю вулицю, що тепер вже точно
"здасть” його і опиниться Валерик на довгі роки у колонії. Валерик кинувсь на
онука, та той ухиливсь і побіг. Валерик за ним. Вулиця у цей час була безлюдна,
а Валерик вже наздогоняв
онука-шантажиста . Ось ось ухопить і почне мутузити. А тут – відкрита
фортка. Онук метнувсь до неї і забіг у чужий двір. Посеред його стояла колода,
а у неї була встромлена сокира. Все спрацювало миттєво – де і поділася показова
валерикова витриманність. Гени батька вибухнули у нього таким же чином, як і у
його діда, що десь через рік після
повернення з війни у п’яному стані із-за
якоїсь дрібнички зарубав на смерть сокирою сусіда і після гучного суду його
бабуся вимушена була із маленьким сином, майбутнім батьком Валерика, перебиратися до далекого
села, де ніхто не знав про цю страшну подію, бо інакше б родичі зарубленого
сусіда вчинили б над ними самосуд.
Ось і тепер,
ледь погляд Валерика впав на сокиру, він метнувсь до колоди і, вихопивши із неї
сокиру, одним стрибком наздогнав онука самогонниці і, широко розмахнувшися,
зніс тому пів-черепа. Це побачив хазяїн
садиби, що вже вийшов із хати, та на жаль не встиг втрутитися. Побачивши таке
страхіття на власні очі, хазяїн блискавкою кинувсь на малолітнього вбивцю,
повалив на землю і почав душити. Він певно б і задушив його, коли б не рідні, що висмикнули з його рук
напівзадушеного Валерика, міцно зв’язали і відвезли до міліцейської дільниці.
Сам старший брат нічого про це не знав,
бо саме в той день у нього було
тренування і він повернувся додому вже надвечір. Перед хатою його зустріла
розлючена юрба, що дерлася до зачинених
дверей. . Хтось вдарив його в обличчя, а він навіть за боксерською звичкою не зреагував, хтось намагався ухопити його за
одяг. Та він ухиливсь від нападників і досягшись дверей затупав у них: - Мамо,
мамо це я – відчини. Та ніхто не озивався. Тоді він вибив скло і вдерся через
вікно до хати, глибоко порізавши руку.
Мати лежала на підлозі, голова її була повернута убік, шия неприродно напружена,
а все тіло перекручене так, що його
охопив жах – чи жива. Поруч з матір’ю сиділа Алочка із
пальчиком у роті. Побачивши його, вона витягла пальчика, вказала ним на мати і
промурмотіла, важко дихаючи: - мама бух ой-ой!
Він кинувсь до матері, схилився до неї, та в хату
вже вдерлися розлюченві люди.
-
Смерть, усьому цьому кодлу! Вони всі однакові вбивці
Він твердо став перед
людьми, він намагався їх втримати. Та де там. Ніякі слова не діяли і тільки кілька потужних боксерських
ударів, хоч на деякий час відвернули від
усіх трьох смертельну небезпеку..
Невіломо, чим би все завершилось, та як раз прибула
міліцейська машина, яку хтось викликав, і розлючені люди, хоч із прокльонами та все ж
відступилися. До матері викликали швидку
– інсульт – повідомила молода лікарка, ледь глянувши на мати – швидко на ноші –
кожна хвилина на вагу золота. Він теж намагався сісти у машину швидкої та його
грубо відсторонили - нічого, хлопчику, тобі там робити, потім, дізнаєшся,
потім, а тепер не заважай нам рятувати свою маму.
Так і залишився він посеред двору, тримаючи
налякану тремтячу Алочку за ручку. Ніч проминула спокійно, а вранці на автобусі
разом із Алочкою він поїхав до Миколи
Опанасовича порадитися, що ж тепер робити...
.
|