Подих ранньої весни.(Проза) 
Подих ранньої весни, холодить
душу. Так, дійсно холодить. Здається, що зима ще присутня і тому, про літо
згадки немає. Дерева стоять сірі, як у холодному дощу. Все навкруги пусте і непривітне.
Та і хмари неначе давлять серце, бо через них не пробиваються проміння. А сонце
ще слабке, але так хоче поцілувати чорну, сиру землю, щоб вона могла ожити і
задихати на повні груди.
Депресивний стан все більше і
більше насувається на людей. Та щось повинно нагадати про весну…. Ну звісно –
це проліски. Вони стоять на тоненьких ніжках, як діти, але квіти – ніжні,
незабутні. Їхній аромат колише сум у повітрі.
Скоро весна одягне барви життя.
Можливо, відійде журба і прийде надія. Хтось втратить те , що вже давно стало
непотрібним, а хтось зустріне своє щастя, про яке думав роками. Повіє теплом і в душі зародяться
мрії. Мрії будуть різні, та всі вони чекають весни, яка зацвіте білим цвітом…
2013рік
| 
у Вас 
1
