У ПОШУКАХ СЕБЕ - Щастя

…як і всі: я шукала у світі – Світла, а знаходила – блиск… при наближенні – він погасав, над моїми палкими молитвами сміючись: щоразу зникав блиск – ілюзорно-лукав… я вперто шукала у світі – Світла! пересипАла піски пустель невтомно, як порохи чужих перинАстих постель, бездомно… я шукала у світі щастя: і як завжди – назавжди… а знаходи-ла – дзеркала: блискучі плеса-поверхні без води – скляні і мертві я шукала у людях тепла і, нарешті, його знайшла: у себе вдома – сухих гілок горіхових назбирала, голіруч наламала і в пічці хатній вогонь розвела – роз-палала… …засміявся живий вогонь радо: «…ну, вмощуйся і близенько тулись, як колись, – кохана моя зрадо…» і з надійних його долонь випурхнуло тепло і Світло… «…довго ж тебе, дитинонько, не було… далеко ж тебе, пташинонько, світами носи-ло…» тесаний татів столітній поріг котом незалежним під ноги ліг – заступник і оберіг… Світло й тепло під стелю бІлену вознеслося-потекло: як у храмі запахло насушеними чебрецями, любистками-чорнобривцями, полинАми… не пожовклими перкалЯми, не злежаними крепдешинами-сИтцями… як у храмі! – ожило бабціними молитвАми, маминими піснями – народними, словами одвічними і почуттями – чесними і благородними… …а знадвору зима неодступна гострим кігтем вікна шкребе, наполохані тіні злякано стінами блудять... світ шукає тривожно себе - в людях… 16.03.2013