ява
перша
ЗУСТРІЧ
(За шість миль од Бендер. У безодні неба – жовтий місяць уповні. Повівом доносить ледь відчутний аромат бузку – то з далекої України.
Високий скелястий мертвий берег. Розкрита могила. На чорному камені
сидить Гетьман Мазепа. Він у походному вбранні, при боці має шаблю. Простоволосий. Гетьман у глибокій зажурі.
Наразі місяць вибухає яскравим світлом. Довгий срібний промінь відділяється і лине через густо-синій нічний простір, врешті сягає берега.
Перед Гетьманом сяє пасмо туману. Потривожений вітром, туман починає гойдатися, переливатися барвами, кипіти. За якусь мить з туману проступає прозорий силует.
Промінь поволі гасне, силует набуває реальних обрисів -- це Марія. І вже видно, що це молода тендітна дівчина, довгі
русяві коси розпущені. В правиці у неї – квітка білої лілеї).
Марія
...Дума пекуча як рана.
Голову сиву схилив.
Гетьмане! Любче! Іване!
В чім? Перед ким завинив?
Лицар зрадливої мрії,
Бранцем діставсь чужині.
Гетьмане! серце Марії
Не піддається брехні.
І проклинають руїни
Того, на міднім коні,--
Гетьмане! серце Вкраїни
Не піддається брехні.
Виссали кров суховії,
Славу свою пережив, -
Крім України й Марії,
Ким ти іще дорожив?
Гетьмане, любче, Іване,
Чуєш Марію свою?
ЗцІлю невИгойні рани
Травами в райськім гаю.
Линьмо! Забудь ці обмани.
Все там проститься тобі.
Бачиш – цілують кайдани
Ниці нащадки рабів.
Знову забули про Бога –
Ідолам точать хвалу.
Воля нікчемна й убога
Завжди веде в кабалу.
Слава? Яка вже там слава?!
Славлять кайдани і пута!
Рабство в серцях, як отрута...
Йване, завіщо спокута?
Гнути, як наймичка, спину
Звикла твоя Україна.
Мазепа
Маріє!
Серденько, зигзице...
Маріє, ластівко моя...
Моя голубко, лебедице, --
То ти?..
Маріє, літ без ліку
Оплакую твої сліди. –
Я втратив все. За раз. Навіки.
Старого Гетьмана суди...
Марія
Іване, суд – то гріх од Бога,
Бо Він Єдиний - Судія.
Тобі ж перед лицем Святого
Заступницею буду я.
Нехай осудить, хто не знає,
Як ти душею вболівав
За волю й честь свойого краю,
Що ОтчинОю називав.
...Якби-то всі твої брати
ПрОтив Москви, тоді як ти,
Відважились були піти –
Цвіла б як рай! а так он гине
Убога наша Україна.
Петрова бранка блідолиця –
Небога, б`ється, наче птиця,
Що мусить на всі боки світу,
Здійнявшись, зопалу летіти.
Ти й сам, Іване, як та птиця...
Царю Петрові для годиться,
Для виду вірно слугував:
Тебе народ тихенько кляв,
Бо підданство, образи й болі
Твоїй приписувались волі.
В усім народ тебе винив:
Вважав, що то з твоєї згоди
Петро вкраїнців заярмив –
Священні потоптав свободи.
…Що землі забирав під замки,
Бо ти тримавсь московськой клямки.
А ти – я знала ще дитям –
Носив у серці таємницю:
Звільнить з московської темниці
Свою Украйну...
Мазепа
Маріє,
облишмо, серце...
Те життя
Минулося без вороття...
Єдине лиш – твої красИ,
Як істина на всі часи.
Це те, що вічне,
Це од Бога...
Марія
Не мав ти, Йване, допомоги –
Твої старшини, наче пси,
До дармівщини вельми ласі:
Яка там воля! – лиш ковбаси
Їм снилися... без всяких прав
Їх цар за їхнє ж купував.
Мазепа
(вказує кудись у простір неба і сам вельми подивований)
Маріє,
Ти мені прости...
Неоддалік зібрались хмари
І нАвіч почали рости...
Дивись-но, що то за хрести?..
Будівлі... шлях... ріка... сади...
Це місто! леле, як з води!..
Ти чуєш – біля церкви дзвін
тремтить –
Тобі цей дзвін знайомий?!.
Пропав... чи видалось мені?..
Та ні! Ти чуєш – знову! знову!
Маріє, -- то… в БатуринІ!
(…з яких глибин цей спомин лине...)
Батурин... без цвіте... хрестини...
У небі, глянь, як у воді,
Двір генерального судді...
А ондечки ж і ваша хата...
Василь... Маріє, бачиш тата?..
Сусіди, родичі, двірня –
Немов квасолі у горня,
Людей набилось в двір багато...
Іще б, у Кочубеїв – свято:
На схилі спільного життя
Послала доля їм дитя.
Щоправда, сподівались сина.
Та слава Богу й за дочку.
Щоб мала щастя на віку,
Звістує дзвін її хрестини...
Марія
(заворожено дивиться туди ж)
А той – при шаблі, на коні?..
(Здається рідним він мені!..)
В одежі, золотом розшитій,
В окрайці синій з оксамиту,
Статечний – хто це? не впізнаю...
Мазепа
Маріє, горлице моя!..
Їй-Богу, то, здається, я...