Леся дивилася на свого начальника
і очі її горіли дивним світлом. Це світло було якесь магічне, але із жалем.
Вона його кохала вже три роки. Відтоді, як він прийшов на посаду директора,
Леся перестала спокійно спати. Та яке там спати: життя пішло не тією дорогою,
не тим руслом.
Буйна фантазія молодої жінки розгоралася
в серці: вона уявляла його обійми, поцілунки із присмаком солодощів, які могли
запаморочити думки, сп’янити тіло. Мріялось, щоб цей мужчина був тільки її, і дивився пристрасно , з любов’ю, лиш на неї…Можливо, вона віддала б півжиття,
щоб сплелися їхні руки. Та насторога про те, що начальник був одружений,
холодила душу, розривала думки,
стискувала серце. Це неначе хвороба….А ліки де взяти? Де купити?
Відповіді не знайти…
Так, він одружений…А сьогодні, з ніжністю, до нього простягнула руки рідна донька…
Дуже хочеться бути разом з цим гарним чоловіком. Хочеться, та не можна…
2013р.
Ірина Пшиченко | 
у Вас 
1
